Черкащанам розповіли, як розвивався “Казбет”

13 червня 2019, 22:41

Черкащанам розповіли, як розвивався "Казбет"

Черкаський краєзнавець Борис Юхно розповів історію про старі Черкаси, пише "Нова доба". 

Зазирнув до «казбетського» розділу «Черкаських місторій», висвітлення одного факту зараз викликало сумніви. Натрапив на замітку якраз 45-річної давнини, від 16 червня 1974-го, і ось витяг: «У Черкасах впорядковується старий Казбетський ринок. Споруджено павільйони сучасних форм, у яких розмістилися кафе, майстерні побутового обслужування. Шляховики закінчили асфальтування базарної площі. Зараз будується приміщення для м’ясо-молочного контрольного пункту з холодильними камерами. Встановлено ажурну огорожу».

Зовсім не пригадую той базарчик аж таким впорядкованим. Ну добре, мені не було ще й п’яти, але ж мала така краса послужити хоч кілька років. А молодшим школярем туди я навідувався вже частенько: на усю бічну стіну теперішнього «Делікату» колись простягався улюблений магазин «Культтовари» з іграшками та канцелярією.

«Я виріс на Казбеті, тому, коли трапляється знову опинитися на його покручених наддніпровських вуличках майже неупізнаваних за теперішніми хайтеківськими віллами, стрілки на годиннику життя починають обертатися у зворотному напрямку. Часова яма. Жодного разу не вдалося пройти повз пласку кафешку поблизу головного університетського корпусу, щоб не пригадати, що колись на цьому місці був літній кінотеатр (тепер: лише нещодавно дізнався, що попервах він офіційно називався кіноплощадкою «Казбет», і лише згодом став «Спутніком»). Відкрили його 1959-го, а років за двадцять буревій кинув на фасад старезну тополю. Дерево прибрали, а гамузом – і кінотеатр.

Біля університету давно «естетика»: рівнесенькі гравієві алеї, акуратні газони, пам’ятники й пам’ятки... А років отак 25 тому тут росли, а більше вже давно не росли, тополі і каштани, доріжка між якими вела до «Бані №2». Саме бані, бо коли б у місцевих запитати, де тут лазня, ті б точно нічого не второпали. Запам’яталася вона 25-копієчним талоном «в обще» (хоч на цілий день), вологою парою, тазками із синіми літерами, кам’яними лежаками. А ще – бабусею у передбаннику, яка флегматично видавала голим дядькам простирадла і віники. Була такою старенькою, що сидячи біля дверей «ближче до воздуху», й голову рідко піднімала. Проте, беручи копійки, клієнтів не плутала. Казала, що й «так» їх упізнає.

Черкащанам розповіли, як розвивався "Казбет"

А поруч, на другому поверсі чоловічого відділення, наближено до прейскуранту сотворяв «канадки» і «полубокси» рудий єврей Льова, у якого батько колись купив мені за 10 карбованців першого великого альбома для марок. У перукарні мерехтіла чорно-біла «Весна» і пахло серійним одеколоном «Шипр», груша якого кольором і формою нагадувала Льовину голову. За дверима гула сушарка, увіпхатися під яку навіть середньостатистичному дядькові, а надто – з пузцем, видавалося ділом непростим. Адже висота кріплення сушарок скрізь однакова, згідно якогось там банного нормативу. Одним словом – СРСР. Країна соціальної рівності навіть у комунально-фізіологічному вимірі. Мило «яєчне», як і шампунь («а я хотів увесь помитися» – жарт з тих часів), рушники стандартні вафельні і в’єтнамки універсального розміру: увесь асортимент банного кіоску навпроти вхідних дверей. Вище над віконцем – попереджувальна табличка «Приносить и распивать...» Завсідники на неї абсолютно не зважали, у передбаннику втішалися як «Жигулівським», так і тим, що для парної вже зовсім непідходяще...»

Не знаю, чому обрав епізод саме про баню. Можливо тому, що в Черкасах знову літні гідравлічні випробування, а значить половина міста традиційно сидить без гарячої води. Перспектива ж засмучує ще більше: комунікаційні мережі радянських часів доживають віку, а замінити їх за без малого три десятиліття чомусь не вдалося. Кепкуємо немиті з недолугого «совка».

Такий Казбет разом із банею я міг і не застати. Бо народився за місяць по «архітектурному анонсу» початку липня 1969-го. Відповідно до нього, увесь Казбет мав забудуватися типовими коробками в 9 – 16 поверхів. А уздовж Дніпра, мало не з води, піднятися «33 богатирі» аж по 20 поверхів кожен. Які там яри, які узвози, які «дніпрові кручі», про що ви. Одна суцільна «3-я улица Строителей». Та, дякувати Богу, обійшло «щастя» далеким краєм. Рушили на «юго-запад»: і землі більше, і переселяти нікого не треба. Перехрестилися казбетські...

Коли минулося, Казбет трохи причипурили. Від весни до грудня 1972-го, як тут давно ведеться – з довгими «перекурами», кут Воровського – Шевченка вбирали у скло і метал. А за склом тих однотипних магазинів «під лінієчку» невдовзі почали торгувати продуктами, взуттям, канцтоварами, одягом, овочами. А ще – їсти гідної якості пельмені по 35 копійок за порцію, начинка, в яких таки жувалася, а не самочинно розчинялася у роті за якісь секунди як тепер. Зазвичай це вже після «для апєтіту» через коридорчик. Бо як же на Казбеті, та й без цього.

Читайте такожЧеркащанам розповіли цікаві факти про сквер “Юність”.

Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram

Поділитись
Вгору