Черкаський краєзнавець розповів про історію будівлі Черкаської ОДА (фото)

31 березня 2019, 23:09

Як не дивно, але зібраної воєдино «популярної» інформації про наш Будинок рад немає. Ні, ну спеціальна, звісно, є: у якомусь товстому томі з усіма планами і кресленнями, але вона – для вузького кола спеціалістів Комунального підприємства «Управління з експлуатації» Тому все нижчевикладене зібране з публікацій кінця 1950-х – початку 1960-х років та презентаційних книжечок про новий обласний центр Черкаси тієї ж пори.

Пише відомий в Черкасах краєвзнавець Борис Юхно для "Нової Доби".

На початку 1957 року будівельники закінчили роботи під землею, які тривали мало не півтора роки, і нарешті з’явилися над поверхнею. А 1962-го, коли здали «чергову чергу» об’єкту, його, нарешті, увели в експлуатацію повністю. Загалом на те виходить, що на фінішному етапі владну цитадель вимуровували довго, адже на фото О. Резнікова грудня 1958-го, вона вже височіє усіма поверхами. Але поруч – кран. А з прилеглого до будови майдану на Свердлова (Дм. Б. Вишневецького) дивляться дерев’яні ларки. І автобус ЗІЛ-155 чекає пасажирів.

«Проект вирішено в чітких, монументальних формах, які входять у традиції російської і української архітектури. Загальна площа 3.279 кв.м, загальна кубатура – 62.305 куб.м, корисна площа – 11.763 кв.м, довжина головного фасаду – 98 м, бокового – 48 м.»

Якщо Ви думаєте, що наш БР особливий, то помиляєтеся. Таких самих по колишньому Союзу близько десятка, а з невеличкими варіаціями «на тему» ще більше. «Наш» Будинок рад стоїть у Липецьку, Пензі, Орлі, Балашово... Щоправда, там ще з Леніном при вході.

Втім, до архітектора – жодних претензій. Свою роботу він виконав бездоганно. Ну а що розтарижували її – так навіщо преміювати десять разів, коли можна один? Звали автора Микола Федорович Бровкін. Повернувся чоловік з війни, перепочив трохи, та й взявся до роботи. Невдовзі й переміг у Всесоюзному конкурсі на кращий проект такого ось «будинку влад». Бо й справді, влади змінилися, а «адміністрації» Бровкіна служать. При цьому, про нього чомусь не згадують. Навіть раніше не згадували: «Для спорудження Будинку рад у Черкасах використано типовий проект, а його переробка й пристосування до місцевих умов виконані на досить високому рівні архітектором В. Штокмаром». Ну можливо, щось там і перероблялося. Але на головній площі пензюків видно те саме, що й тут.

А з площею цікаво вийшло. У дні святкування 40-річчя Радянської України, а саме 25 грудня 1957 року, на розі вулиць Шевченка і Свердлова, якраз поміж рундуками, урочисто відкрили гранітну брилу із радісною звісткою про спорудження на цьому місці пам’ятника Леніну. Його історія (пам’ятника) – окрема «зворушлива» епопея тривалістю в 12 літ. І десь посередині цього зодіакального циклу, тобто коли в цитадель давно вже в’їхали відповідальні товариші, основу під Іллічем вирішили підняти. Ну не могли вождь (за визначенням) і краснокожі (за кольором і матеріалом партквитка) перебувати на одному рівні!

Безіменний скверик за адмінбудівлею облдержадміністрації – одна з візитівок Хрещатика. Спроектували сквер ленінградські архітектори в комплексі із самою «цитаделлю», що видно тим, хто бував у Пітері. Окремо не відкривали, тож виходить, що скверику теж вже під 60. Відтак він другий за віком після сквера Богдана Хмельницького та років на п’ять старший «Юності». І спочатку був «оазою щастя», адже неформально називався «Весільним». Річ у тім, що до 1969 року у крилі облради розписувалися «молодожони», як тоді кальковано називали весільні пари.
До речі, центральна фігура фонтану з тих часів, – «Дівчина з мушлею», – дивом вціліла. Свого часу її перевезли на територію Водопарку, де вона й нині.
1982-го сквер капітально оновили. Змінили покриття, лавочки та вдруге – фонтан. Тепер ним стала мозаїчна каскадна чаша. Поступово призначення території стало якимось безлико-універсальним: тут тобі і шахові турніри, тут і виїздні чебуреки. І так тривало довго. У середині 1990-х водограй остаточно вграли, а територія стала однією з розхристаних локацій загальноміських свят з купами сміття. Новий «світлодинамічний» фонтан відкрили у вересні 2008-го, ним і милуємося.

Вгору