“Та хіба зуміє “Голос” подолати цю печаль”. Черкаські політичні експерти розповіли про артистів у політиці

13 червня 2019, 10:20

Фото з мережі

Наразі спостерігається тенденція такого собі "психозу" серед представників шоу-бізнесу, які масово збираються в політику. Вакарчук, Притула, Скічко, Поплавський, Білоножки і навіть "Юзік" із "Квартала" - частина з них уже заявили про намір іти в депутати і активно взялася за агітацію, про декого ходять лише чутки. Багато хто побоюється, що якщо в оновленому складі Ради все ж опиниться більшість таких кандидатів, це може обернутися катастрофою для інституту парламентаризму в країні.

Якими факторами зумовлено таке "паломництво" артистів у політику і чим це теоретично може закінчитися - наше видання поцікавилося у черкаських політичних екпертів.

Захар Колісніченко, координатор спостереження за виборами Громадянської мережі ОПОРА у Черкаській області: 

Дійсно, наразі чимало співаків, художників, спортсменів та шоуменів вже потрапили до списків різних партій. Практика не нова, але насправді важко згадати, чим запам’ятались селебріті саме як парламентарі. Наприклад, Таїсія Повалій запам’яталась хіба тим, що була другим номером у списку Партії регіонів. Михайло Поплавський, котрий і зараз балотуватиметься, запам’ятався тим, що “десантувався” на проблемний округ у Черкасах, переміг і вже наступного дня після набуття повноважень голосував за диктаторські закони і загалом не надто плідний та часто прогулює засідання. Відомі і приклади, коли зірки не витримували наруги та напруги в парламенті і складали свої депутатські повноваження, як ті ж Руслана, Святослав Вакарчук і Злата Огнєвіч. І дуже часто зірки в Раді продовжували бути джерелами не політичних новин, а таблоїдів. Нині такий попит і пропозиція зумовлені, вочевидь, і успіхом на виборах нового президента, котрий показав певною мірою запити виборців і додав впевненості колегам по колишньому цеху. Однак загалом зірок включають до списків для підняття рейтингу, впізнаваності, демонстрації їхньої підтримки тієї чи іншої політичної сили, використання їхнього соціального капіталу, але, напевно ж, і з їхнього бажання та згоди. Адже кожен громадянин України, який досяг 21-го року, має право голосу та впродовж останніх п’яти років проживає в Україні і не має судимості за вчинення умисного злочину, має право бути обраним. Тож залишається сподіватись, що зірки, які пройдуть до парламенту, усвідомлюють не тільки свій соціальний капітал та свої амбіції, а й всю відповідальність цієї, так би мовити, місії.

Вікторія Феофілова, голова ГО "Молода Черкащина":

У кожен політичний сезон – своя мода. У 2014-му було модно брати в списки військових, тепер - шоу-біз. Після переконливої перемоги Зеленського всі вирішили, що ставка на розкручені телебаченням особистості – найкращий рецепт. Тож нічого дивного я тут не бачу. Також не бачу в цьому нічого катастрофічного, тому що насправді їх там буде не більшість, можна порахувати навіть суто математично.

І  раніше в списках партій було достатньо багато людей, далеких від законів та управління. Для мене особисто професія типу "співак", "ведучий" або "комік" - не показник того, що людина не здатна бути ефективною. Тут головне особистість і мотивація. Більшу частину роботи у Верховній Раді робить штат – працівники апарату, помічники депутатів. Ось вони повинні бути дійсно дуже фаховими, юридично підкованими. Тож якщо оточити себе правильними помічниками і мати щирі наміри розібратися – можна бути ефективним нардепом.

Якщо ж людина ніколи не демонструвала жодної зацікавленості в житті держави, не брала участь у громадському житті, взагалі була далека від політики і не має власного уявлення про те, куди і навіщо вона йде – ось це, звісно, тривожний сигнал. Як правило, такі люди потім не ходять на сесії, не вникають у питання і стають просто знаряддям у руках більш досвідчених колег.

Тож я би радила уважно дивитись на весь список партій, а не тільки на відомі імена – вони можуть просто відволікати від досить неприємних персон, які по-справжньому будуть «рулити» у парламенті. А щодо мажоритарників, то тут рецепт такий: читати біографії, дивитись «живі» інтерв’ю та намагатися зрозуміти мотивацію. Якщо людина здається нещирою, просто повторює завчені фрази «за всьо хороше проти всього поганого», не має своєї ідеології і чітких завдань перед собою не ставить, не обізнана з проблемами округу, не була раніше пов'язана тут якоюсь громадською чи політичною діяльністю – я б за такого не голосувала. Велика імовірність, що ви його/її бачите тут востаннє і жодної користі для округу ця людина не принесе.

Сергій Пасічник, регіональний координатор «Центр UA»:

Приклад Зеленського і Вакарчука виявився заразним. І якщо свого часу творчих людей використовували більше для того, щоб прикрасити список, то зараз вдосталь артистів, які самі реалізували себе в шоу-бізнесі, і маючи певні менеджерські здібності, вони роблять висновок, що можна спробувати капіталізувати свій шоу-бізовий рейтинг у електоральний. Звісно, першопричиною цього є маргіналізація і деградація політикуму і політичних процесів в Україні як таких. Саме через це виборець, обираючи серед брехунів і блазнів, обирає найбільш професійних в сенсі ораторських і комічних здібностей.

Інститут парламентаризму в Україні вже давно знаходиться в глибокій кризі. Зайвим доказом є рівень довіри до Верховної Ради. Тому складно сказати, наскільки вже може бути гірше інституційний рівень парламенту, після всіх тушкувань, кнопкодавств і інших грубих порушень регламенту і законодавства. Звісно, будь-який парламент може бути ефективним, але за умови, що депутати хочуть працювати на благо держави, а не на своє власне. Навіть не будучи фахівцем в тій чи іншій сфері, нардеп може залучити помічників чи експертів і зробити свою діяльність продуктивною.

Головне для виборця - визначитися, що він хоче отримати від свого обранця. Якщо зміни в країні, реформи тощо - варто голосувати за представника тієї ж партії, яку він обирає по пропорційному списку, дивитися на програму, на те як вона виконувалася, на наявність корупційних фактів в біографії. Якщо ж гроші, гречку, лавочки чи сто метрів асфальту – тоді звісно за того, хто більше обіцяє або більше роздає.

Максим Михлик, голова Черкаської обласної організації Комітету виборців України:

Якщо уважно подивитися на списки, які нам запропонували "Слуга народу" і "Голос",  де на чолі стоять впізнавані обличчя шоу-бізнесу, то ми можемо говорити про наступну тенденцію. Виходить так, що подаючи людям "розкручений" у медіа персонаж (якщо у "Слуги народу" це Зеленський, що створив образ Голобородька, якому повірили українці, а у випадку з Вакарчуком - сам по собі відомий артист),  вони намагаються під цим брендом завести у Верховну Раду чи у владу загалом дійсно молодих, незааганжованих, професійних експертів, активістів. Тобто фактично, вони беруть свій напрацьований роками імідж - або вигаданий як у Голобородька, або реальний, як у Вакарчука, - і використовують його для благої справи, при цьому спалюючи свій гарний імідж, над яким вони працювали роками.

Поряд із цим, тепер вони обидва вже підставилися під критику. Бо одна справа, коли ти в шоу-бізнесі, тебе всі люблять і тобі аплодують, а інша - коли ти в політиці і тебе всі критикують. Добре це чи погано і що з того вийде - прогнозувати, звісно, зараз не можемо. Можемо лише сподіватися, що все буде добре.

Так і хочеться пожартувати про те, що в певній мірі сьогодні, щоб стати успішним політиком, твоя кар'єра повинна початися з якогось талант-шоу, стендапа чи вдалого блогерства на ютубі, і тоді ти напевне станеш гарним політиком. А якщо серйозно, то дуже хотілося б, щоб люди дійсно уважно дивилися на програми кандидатів, на людей у списках, яких вони за собою ведуть, читали біографії. Але наразі спостерігаємо тенденцію, що люди так глибоко не вникають. Мало хто це робить. Ще раз і ще раз хочеться закликати виборців читати програми тих, кого вони обирають.

Алла Юрковська, експертка Комітету виборців України:

Те, що ми бачимо останнім часом зростання кількості умовно кажучи “представників шоу-бізнесу” серед політиків, ілюструє тенденцію спрощення політики, що почалася не сьогодні і не вчора, а багато десятиріч і навіть століть тому. Політика як мистецтво управління почала втрачати свою елітарність дуже давно. 

Із розвитком соціальних мереж ми перейшли в режим існування “тут і зараз”, емоція вийшла на перший план. Ілюзія реального впливу, важливості кожного голосу і думки непомітно перетворилася у реальний вплив. Відтепер повістку дня в усьому світі формує те, що отримує суспільний резонанс. В умовах нової “реальності соціальних мереж” українці перейшли на новий рівень безпосередньої демократії - емоційний “вибір серцем” здійснюється щодня, лайки формують порядок денний і визначають лідерів людських симпатій. На цьому фоні сухий, логічний алгоритм функціонування Верховної Ради переходить у режим абсолютного нерозуміння. Більшість населення і так доволі кепсько розбирається у функціях гілок влади. Законотворча діяльність, не презентована належним чином, або навпаки, висвітлена маніпулятивно, не знаходить свого схвалення і викликає бажання змінити правила гри, гравців, будь-що, аби лише наблизити парламент до рівня розуміння “простого українця”, населити його депутатами, які знаходять емоційний відгук в душі виборця і відносяться в системі координат “свій-чужий” до своїх, зрозумілих, близьких, а хоча б і через екран - чи то телевізора, чи то смартфона.

Таким нехитрим чином у політиці з’являються люди з непевними здібностями і перспективами виконувати законотворчі функції - актори, спортсмени, телеведучі, інфлюенсери соціальних мереж - але зі шлейфом позитивного емоційного сприйняття в суспільстві.

Спочатку вони прикрашали виборчі списки політичних партій, передаючи їм частину своєї likeability, а потім, сповнившись впевненості у власній виключності завдяки негайним позитивним відгукам у соцмережах,  почали набиратися рішучості для старту своїх власних політичних проектів. Відсутність знань, вмінь та навичок політичних діячів наразі компенсується ззовні - кредит довіри натовпу, який вважає, що ці відомі, популярні, такі зрозумілі і близькі люди, викликає відчуття, що впоратися з роботою парламентаря дуже просто - все одно теперішні депутати там нічого путнього не роблять.

Масовий вихід шоубізу в політику - це закономірна відповідь на потребу побачити в політиці обличчя, яких персонально “знає” виборець. Те, що насправді люди бачать лише показний бік особистості, не приймається до розрахунку. Кандидат стає “своїм” та отримує кредит довіри незважаючи на реальний досвід чи багаж знань, необхідний, щоб творити закони.

Чи це обернеться катастрофою? Так, рано чи пізно, кількість шоумейкерів в парламенті стане критичною і він перестане виконувати свою законодавчу функцію. Він уже не справляється, бо приймати закони - нудна і тяжка праця, яку руками не помацаєш, ефектне фото для соцмережі не зробиш, не зірвеш овацію. Тобто справжня депутатська діяльність не продукує простий емоційний продукт, який можна негайно “продати” виборцю. Тож або парламент почне продукувати щось геть інше - інфорприводи та стріми, наприклад, або народиться нове покоління депутатів, здатних ефективно і довго продукувати лайкабільний образ законодавця і при цьому виконувати функцію законодавця. В другий варіант я не вірю. Навіть не в те, що в країні не знайдуться такі депутати, а в те, що в країні не буде досить виборців, здатних оцінити інтелектуальний продукт вище за шоу.

Коли парламент перестане виконувати свою законодавчу функцію, він припинить своє існування як інститут влади в теперішньому форматі. Не думаю, що його чекає жахливий кінець, радше жах без кінця - довге напівіснування з постійними намаганнями переобрати депутатів в тому числі достроково, закликами до перезавантаження, що матиме за результат лише зміну акторського складу.

Нині навіть ті, хто намагається зробити раціональний вибір, не можуть повністю звільнитися від емоційної складової вибору. Аналізувати програми? Результати останніх виборів показали, як легко кандидат може зректися обіцяного. Освіта? Хіба ми не бачили кандидатів, які маючи, приміром, юридичну освіту, несли повну ахінею? Для мене залишається звертати увагу на його досвід і групу підтримки так би мовити. Соціальні мережі мають свій позитивний потенціал: ми можемо завдяки ним перевірити, чим справді займалася та чи інша людина, хто перебуває в її близькому колі підтримки. В політику не приходять самородки-одинаки. За політиком завжди хтось стоїть - родина, оточення, колеги, спонсор. Тож, обираючи кандидата, пам’ятайте, що ви обираєте його з усим багажем знання і невігластва, друзів і ворогів, рівнем культурного виховання як  його особистим так і його найближчого оточення, яке зробило кандидата (опосередковано чи прямо) людиною, що вирішила балотуватися.

 

Коментарі

Вгору