Шведська школярка Грета Тунберг вразила світ своєю промовою в ООН. Чи має шанс українська дитина повторити її шлях і достукатися своєю промовою до світових лідерів? Цілком можливо. Якщо така дитина спочатку пройде український «квест» — щільну атмосферу відгуків «не твоє діло», «нашо туди лізеш», «мовчи і слухай». Дуже висока ймовірність, що активізм «заб'ють» і «затюкають» ще на старті. І далі участі у талант-шоу просто не пустять.
Серед усіх дитячих комунікаційних проектів, які були в нашій практиці, найскладнішою стала тема реальної участі дітей у "дорослих" сферах, таких як політика. Одна наша клієнтка щиро прагнула поширити на український грунт ідею дитячого Європарламенту. Але її тут не підтримали, мовляв, це не на часі. Тож маємо те, що маємо. Це в країнах ЄС діти нарівні спілкуються із парламентарями, а ухвали Дитячої Ради Європи "доросла" Рада зобов’язана впровадити в життя. Наші ж діти, це фон для фотографій політиків, або дошка для карбування батьківських мрій. А тема комунікації з дітьми, взагалі біль. Безліч прикладів цьому я бачу на великих спортивних змаганнях, де син грає в шахи. «Нікчема», «йолоп», «невдаха», «за тебе соромно» - так переважно реагують дорослі на програші своїх дітей. Люди, ви серйозно вірите в чарівну силу таких слів? Невже вони справді мотивують дітей ставати професійнішими і краще грати в шахи? Взагалі дивно, що такі речі трапляються на турнірах із інтелектуального виду спорту, де за визначенням є мільйон комбінацій гри, які можуть вести як до виграшу, так і до програшу. Помилки, невдалі ходи і поразки — будуть! Але в наших традиціях, помилка – не урок, а ярлик та вирок.
Згадайте, як на посиденьках з родичами у нас зазвичай обговорюють чужі помилки та нестандартні ідеї? Якими словами називають людей, що йдуть наперекір сімейним традиціям? Скажімо, починають бізнес, здобувають у зрілому віці другу освіту, змінюють професію, переїжджають у інше місто чи країну. Така людина як мінімум, дивак, як максимум – зрадник і ворог.
Хоча в українському Фейсбуці водночас поширюються мотивуючі історії - про відомих людей, які зробили безліч помилок. Про терплячу Джоан Роулінг, чий рукопис про Гаррі Поттера не прийняли 12 видавництв. Про наполегливого Уолта Діснея, чий план створення Діснейленду інвестори бракували 302 рази. Про сильного духом Сильвестра Сталлоне, який пережив півтори тисячі відмов
на кастингах, але не здався. І ці історії не лише про наполегливість, а і про середовище, де з дитинства формують правильні звички: не боятися помилок, отримувати задоволення від кожного свого кроку в нове, поважати інакші точки зору. В такому середовищі набагато більше можливостей знайти своє видавництво і свого інвестора! Бо працюють не три видавництва, а сто; не два інвестори, а тисяча.
Але скільки б позитивних постів не з’являлося в українському Facebook,
справжня «віра» і «мова» більшості — чекання на безкоштовне благо, заздрість до чужого успіху, звичка ганити інакших людей, невіра в себе, страх осуду («а що ж люди скажуть?»). В такій атмосфері, потенційні Сильвестри Сталлоне так і залишаються барними охоронцями. Наші Джоан Роулінг припиняють розсилати свої рукописи у видавництва і починають топити ними пічку. Наш Уолт Дісней не матиме шансів триста разів розказувати інвесторам, що будівництво парку на болотах – це супер-ідея. Ще на сорок сьомій презентації дивака відправлять до божевільні. І Едісону з його тисячами спроб створити лампочку теж популярно пояснили б - не витрачайте, куме, сили, йдіть краще свічки палити.
Чому одні країни стають успішними, а інші – ні? Економісти Альберто Алесіна з Гарварду і Паола Гіліан з Anderson School of Management провели грунтовне дослідження і дійшли висновку, що різниця - в природі соціальних зв'язків, тобто, відносин між людьми. Більш успішні ті країни, де люди поважають різні підходи і точки зору. За даними світового дослідження людського капіталу, Україна займає 46-е місце серед майже 200 країн за рівнем технологій і талантів. Але є параметр, за яким ми навіть не в першій сотні - це толерантність, вміння чути інші точки зору і іншу позицію. …Коли Юрій Гагарін полетів у Космос, в США це сприйняли як наслідок прогалин у своїй галузі освіти. І відразу почали змінювати систему навчання, ввели нові принципи заохочення роботи вчителів. Я певна, що справжнє вікно в Європу і світ відкривається не комсомольскими гаслами про ріст економіки на 40% за 5 років. А формуванням з дитинства правильних цінностей: що благо не з’явиться, як млинці на лопаті, а створюється — через знання, професіоналізм і постійний рух від невдачі до невдачі без втрати ентузіазму.
