Бійці черкаського батальйону тероборони готові воювати

18 червня 2014, 12:24

Черкащани - бійці територіальної оборони - нині перекинуті у місто Котовськ, що на Одещині. Попри заяви в деяких ЗМІ, мовляв, вони босі, голі й голодні, самі бійці, військові комісари й обласна влада заспокоюють: так, проблеми є, але бійці одягнуті, взуті, та й харчів є удосталь. А чого не вистачає - докуплять. Гроші на це є, інформує Vechirka.net.

– Про нас написали, що ми голодні, драні, обірвані, босі… Так, берці протерлися, але на складах усе є, – каже боєць батальйону територіальної оборони, черкащанин Іван*.

Батальйон перебуває у підпорядкуванні Військово-морських сил України.

– Приїжджали до нас і губернатор, і народний депутат Микола Томенко, броніки привезли – 66 штук, 65 шоломів, спальні мішки, GPS-навігатор, біноклі, тепловізори для снайперів, продукти. Сказали, що на тижні ще довезуть у наш батальйон берці полегшені, форму нову, шоломи, шеврони черкаського батальйону, – говорить Іван*.

Бійців годують стравами з польової кухні, адже з казарми все вивезено, крім батарей.

– Харчують нас добре. Гріх жалітися. На ранок була гречка з м'ясом, в обід – суп, на вечерю – печеня. Польова кухня є польова кухня, в ній смачніші страви. Як із печі домашньої, – веде далі Іван. – Аби ще форму, щоб дихала, бо ми в цій як у робі, як спецівка. Хоча, – додає: Нам не звикати. Нам же не по 18 років. Труси, зшиті з тканини, якою оббивають труни, замінили. Бійці жартують: у таких трусах із віскози тільки потієш, у них і заразу якусь можна підчепити в таких інтимних місцях. Одяг, харчі – це ж не головне. Шкода, що наші бійці гинуть на Сході, а ми, вибачте, сидимо й мнемо я..я.

Іван говорить, що їх багато, вони всі різні, тож у вільний час гуртуються в один кулак:

– Чи будемо воювати, чи не будемо, але важливо, щоб ми були в одному кулаці. Якщо ледве нашкрябали цей батальйон із Черкаської області, то невідомо, що роблять інші бугаї вдома… Тільки п'яні – в кабаках, то вони герої, а на тверезу – все, задню дають.

Питаю, чи не сковує страх від думки, що доведеться воювати на Сході.

– Як казав один дядько: "Не страшно вмерти, страшно як померти: на колінах чи навстоячки…". Що написано на роду, те й буде… Ми готові йти воювати, а далі буде видно, що ті панки заспівають. Понабігали, як собаки, й хочуть української земельки, – говорить Іван.

Олена, дружина одного з бійців батальйону тероборони говорить, що, дійсно, проживають бійці у старій казармі, але можна взяти ганчірки, все вимити й привести до ладу.

– Були проблеми, вони і зараз є, – говорить Олена, дружина одного з бійців батальйону. – Так, комусь їжа подобається, комусь не подобається, але вони прийшли туди добровольцями. Це не ресторан. Не всі солдати однакові. Одні звикли до комфорту, іншим достатньо малого.

Обласний військовий комісар Євген Курбет не заперечує: проблеми є, але запевняє, що всі вони вирішаться. На запитання, чи мають бійці кевларові шоломи й бронежилети, відповідає, що вони їм і не потрібні:

– Наші військовослужбовці не воюють у Слов'янську. Імовірність, що батальйон закинуть на схід, є, але вона мінімальна.

* Ім’я змінено з етичних міркувань.

Поділитись

Коментарі

Вгору