Наше політичне життя – це як невивчений урок історії. Подієвий ряд, образи героїв - повторюються. Змінюються тільки форми засвоєння знань, та методи складання іспитів. Скажімо, для складання іспиту з патріотизму в академічній формі, в 90-ті забракло мотивації, а на початку 2000-х ця «дисципліна» взагалі випала з переліку «обов’язкових». Що ж, довелося наздоганяти сусідів-європейців прискореними методами та складати свій практичний «екзамен» прямо зараз - комусь ціною життя, каліцтвом, втратою рідних, або домівки. В кращому випадку – важкими роботами, скороченням зарплати та знеціненням гривневих заощаджень.
Як казав один письменник, тривалість життя навмисне влаштована так, щоб людство не встигало зробити серйозних висновків із пережитого. Єдиний позитив останнього року – це зростаюча швидкість процесів. Революційні події 2014-го повернули нас до вершин піднесення 1991 року, сповненого політичних зсувів та великих сподівань. Протягом першого півріччя 2015-го, з шелестінням знеціненої гривні наче вихором промайнули 1992-95-ті, що запам’яталися гіперінфляцією та розгулом злочинності. В нібито нових постатях – тіні тодішніх, старих. Один дивовижно нагадує розпальцьованого й амбітного «великого господарника» з Дніпропетровська Павла Лазаренка, другий вибудовує імідж «спокійної сили» як колись впливовий генерал КДБ Євген Марчук. Третій, як Леонід Данилович Кучма, продовжує свято вірити у чарівну силу «багатовекторності». Скандали, інтриги, звинувачення, викриття опонентів – все як тоді. Стрілянина в Мукачевому та вибори на скандальному 205-му окрузі в Чернігові показують, що ми вже перебуваємо між 1999-м та 2002-м політичними роками. 1999-й – це рік виборів Президента, коли на одній шальці терезів – Леонід Кучма, що уособлює повну безнадію та всевладдя олігархату, а на протилежній – комуніст Петро Симоненко, чия нафталінова риторика викликає панічні судоми у молоді та середнього класу. Єдина відмінність — роль «пугала» нині віддали Правому сектору. У суспільних процесах, привид «правосєка» Саші Білого з автоматом виконує ту ж роль, що й плакати з зображенням жертв Голодомору напередодні другого туру президентських виборів між Кучмою та Симоненком. Ну а скандальні довибори депутата на 205 окрузі в Чернігові — це дежавю 2002 року, що запам’ятався бенефісом Нестора Шуфрича, брудною виборчою кампанією та тріумфом бабла на окремо взятому 201 окрузі. Безнадія та відраза – от вся палітра української політики? Невивчені уроки боляче б’ють по лобі старими граблями. А «машина часу» мчить далі. Попереду – нові відчуття дежавю. І за розкладом, десь незабаром – 2004-й.
