8 квітня за народним календарем називають днем Василя нового, або днем Благовіста. Свято архангела Гавриїла вважалось продовженням величного свята Благовіщення. В народі архангела Гавриїла, який приніс Діві Марії добру новину про те, що вона призведе на світ Спасителя і Сина Божого, називали просто — Благовістом. В головних особливостях цього дня, його традиціях, звичаях та забобонах допомогли розібратись завідувачка відділу етнографії Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторія Наумчук та кандидатка мистецтвознавства, викладачка Черкаського музичного коледжу ім. С. С. Гулака-Артемовського, етномузикологиня Галина Пшенічкіна.
8 квітня було прийнято молитися архангелу Гавриїлу, як одному із найбільш великих воїнів Божих, захисникові та покровителю всіх, хто попросив його ангельської допомоги. Наші предки йшли в храм на службу, де в молитвах зверталися до архангела Гавриїла з різними проханнями. Старалися також встати раніше сходу сонця і також звернутись до архангела із своїми заповітними проханнями. В народі казали, що в день Благовіста Гавриїл спускається з неба, походжає серед людей по землі і виконує бажання людей.
У цей день люди не починали ніяких нових справ, не купували одяг, не шили та не плели, бо вірили в те, що все те буде марним. Тому й приказка народна говорить, що „всяка робота на Гавриїла — не про запас“, або ж „Все, що в Гавриїлів день народиться, погане виходить і потворне“.
Ось і не брались жінки за рукоділля 8 квітня, інакше вив'язана або пошита річ вийде негарною, носити її ніхто не захоче, і продати не вдасться.
Не дошиті,або не дов'язані до дня Гавриїла речі відкладались до глибокої осені. Бо наставав час городніх і садових турбот, і тепер було не до рукодільних вечорів.
— Люди вірували, що Гавриїл є володарем блискавок. Бо після Благовіста під час дощу вже починало гриміти. Вважалося, що якщо у цей день піде дощ, то в лісі буде багато грибів. У цей день намагались не робити такої роботи, яка пов’язана з вогнем. Задля того, що Гавриїл не спричинив бува пожежі блискавкою. Але люди вірували, що запалена свічка, принесена з церкви, вбереже від такого лиха, — розтлумачує особливості перетину церковного та народного Вікторія Наумчук.
Вікторія Миколаївна зауважила, що взагалі квітень є найбільш скупий серед інших місяць на свята. І це не дивно, бо він є по суті серединою Весни та перехідним до активних сільськогосподарських робіт. Квітень мав закласти основу майбутнього урожаю. Між тим, люди в Квітні продовжували чекати на справжню Весну. Якщо Бог не пошле тепло, то його намагались обов’язково закликати разом із Весною — веснянками та гаївками.
— Співи веснянок та заклики у піснях Весни не були розвагою, бо на цей період припадав Великий Піст. Це була така собі необхідність для того, щоб Весна дійсно настала, — пояснює Галина Пшенічкіна. — Але про кохання, або якісь почуття не можна було співати. Це дозволялось вже по завершенні Посту. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону. Це чимось нагадує мантри і є захопливою народною магією.
Етнологи також розповіли, що в народі примітили — якщо вся вода зійшла разом із снігом і не було дощів, то Травень буде без трави. І навпаки „мокрий“ Квітень обіцяв буяння трав на пасовищах. Тому у квітні люди також намагались закликати й дощі та співали: „Прийди-прийди дощику, зварю тобі борщику “.
— „Цвітень мало цвіте, а більше зимою мете“, — так казали в народі, маючи на увазі, що у квітні ще могла й заметіль трапитись, — продовжила розповідь Вікторія Наумчук. — А ще розповідали так про квітень: „Бог у квітень голову в землю встромив“. Вважалося, що і земля, не зважаючи на можливу негоду вже прогрівається. Але ж то Бог дбає про землю. А на селах баби міркували, що цвітень — єдиний місяць, коли сонце віддає все своє тепло саме землі. Квітень називали ще просвятим для всього сущого, тому що у цей період пробуджувалась від зимового сну природа.
Підготувала Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
