Канівець Олександр Зазірний із позивним «Кощей» пішов на війну після початку повномасштабного вторгнення. За чотири роки на фронті він пережив вісім контузій, одного разу побратими навіть вважали його загиблим. Сьогодні 24-річний військовий продовжує службу, а під час короткої відпустки розповів про шлях від хлопця, який пакував посилки для фронту, до бійця, що сам тримає оборону, пише Дніпрова зірка.
Коли у 2014 році в Україні почалася війна, Сашкові Зазірному із Канева було лише 13 років. Він навчався у школі №1 і дивився на військових так, як дивляться підлітки на героїв - із захопленням і повагою. Коли в школі збирали посилки на фронт, Сашко просив у мами покласти більше продуктів і солодощів - йому хотілося, щоб захисникам дісталося якомога більше тепла. До пакунків додавали дитячі малюнки - сонце, прапори, синьо-жовті серця. Ті малюнки прикрашали бліндажі, ставали маленькими оберегами серед великої війни. Чи міг тоді хлопчина уявити, що за 8 років такі самі дитячі малюнки отримуватиме вже він?
У лютому 2022 року Олександр проходив строкову службу у прикордонних військах далеко від війни - на кордоні із Словаччиною. Повномасштабне вторгнення змінило все. Він підписав контракт і вже у травні приєднався до зведеного прикордонного загону.
Донеччина. Гарячі напрямки. Згодом - прикомандирування до Третьої штурмової бригади.
- У штурмовиків я багато чого навчився, - згадує він. - Між бойовими виходами ми постійно тренувалися. У штурми нас тоді не брали - ми не мали досвіду. Нашим завданням було закріплюватися й утримувати позиції після штурмів.
Про Третю штурмову Олександр говорить із повагою. Молоді, вмотивовані, загартовані хлопці, багато колишніх спортсменів. Серйозна підготовка, сучасна зброя, дисципліна. Йому це було близьке змалку - він син професійного військового.
- Батько з дитинства казав, що служба в армії формує характер, вчить дисципліни й відповідальності, - говорить Олександр.
Улітку 2023 року неподалік Бахмута він отримав першу контузію. Ворожа міна впала за кілька метрів. Вибухом Сашу повністю засипало землею. В запалі бою побратими пішли вперед, він лишився в окопі сам.
Врятував боєць із сусідньої позиції - відкопав, надав допомогу, передав медикам. Осколки дивом оминули. Ось так він уперше “воскрес”. А вже за кілька днів повернувся у стрій.
За чотири роки війни - 8 контузій. І навіть один випадок, коли його визнали загиблим.
- Міна вибухнула на самому бруствері. Я знепритомнів - після кількох контузій організм уже по іншому просто не міг реагувати на вибухи. Та ще й у той момент побратим випадково вдарив мене ногою в обличчя. Хлопці намагалися привести мене до тями, але марно. Передали по рації, що я "двохсотий". Командир наказав групі рухатися далі. Моє “тіло” залишилося лежати саме.
Та невдовзі боєць прийшов до тями.
- Перше - почав кричати. І мене знову почули хлопці з сусідньої позиції. Від них і дізнався, що вже встиг "загинути".
Так 24-річний канівчанин Олександр Зазірний з позивним «Кощей» укотре обіграв смерть.
Але контузії залишають важкі сліди навіть у молодому організмі. Після восьмої стало зрозуміло - у штурмах хлопець довго не витримає. І командування ухвалило рішення - перевести Олександра на пілотування дронами.
- "Літав" уже через два дні. Працював із розвідкою, керував рухом піхоти.
Згодом командири довірили йому ще одну важливу ділянку - чергування на КСП - командно-спостережному пункті роти. Через цей пункт проходить зв'язок з передовою. Рішення інколи треба ухвалювати самостійно й миттєво.
Останнє чергування перед відпусткою стало особливим. На наших позиціях неподалік Костянтинівки залишився один боєць. По нього відправили НРК - наземний роботизований комплекс. Воїн завантажив на нього обладнання, яке не можна було залишати ворогу, і поволі рушив слідом.
- Він був виснажений, ледве йшов - майже місяць пробув на позиціях, над ним постійно ширяли ворожі дрони. Я вів його по рації цілу ніч. Підказував, куди рухатися, просив відповідати, триматися за НРК. Не можна було дати йому "випасти" з реальності.
Уранці прийшла нова зміна, Олександр здав чергування. Того дня у нього починалася відпустка. Він зібрав речі, поїхав на вокзал, сів у автобус, що прямував до Канева. Але думками воїн ще залишався там, на нічному чергуванні.
- Я не міг заспокоїтися, поки не зателефонував своїм і не дізнався, що боєць вийшов з позицій і нині перебуває у безпеці.
Про війну Сашко говорить просто:
- Війна - це шахи. Ти маєш переграти противника, а він намагається переграти тебе. Це небезпечна, але дуже серйозна гра. І ми повинні перемогти.
Третій Луганський прикордонний загін, у якому воює Олександр Зазірний, цілковито забезпечений технікою, зв'язком, дронами. Не вистачає іншого.
- Потрібні люди. Молоді, мотивовані, витривалі. Ті, хто розуміє, за що воює, - говорить Олександр.
Колись він клав до посилок дитячі малюнки. Сьогодні такі ж малюнки іноді доходять до нього...
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
