25-річна Тетяна Гавриш вже майже два роки знаходиться в столиці однієї з найбагатших країн світу – Об’єднаних Арабських Еміратах. Народилась Тетяна в Золотоноші, успішно навчалась на інституті іноземних мов черкаського вишу, де оволоділа англійською. Після навчання працювала викладачем у золотоніському технікумі, однак зарплати, яка ледь виходила за рамки мінімальної, явно не може вистачити для повноцінного життя молодої дівчини. Тож довелося ризикнути і погодитись на пропозицію знайомих – спробувати себе на роботі у незнайомій країні Абу-Дабі – серці Еміратів пише "Інфоміст".
Починала свій шлях із роботи хостеса у ресторані, одразу після кількох місяців кмітливій українці із ідеальним знанням англійської запропонували підвищення. Покращувати свою кваліфікації її відправили в Дубаї – туристичний центр Ближнього Сходу. Пропрацювавши тривалий час менеджером ресторану, Тані вдалося знайти роботу, можна сказати, за спеціальністю. Зараз вона працює викладачем у приватному дитячому садочку. Нині, після двох років життя в Еміратах, Тетяна призвичаїлась до дивакуватих для українців східних традицій.
– Як наважилась покинути стабільну роботу і полетіти так далеко? Як відреагували рідні і близькі на такий вибір? Знайомі не лякали фразами: "тебе заберуть у рабство"?
– Я взагалі по життю досить ризикова, не боюсь щось змінювати. Коли мої знайомі розповіли про прекрасне життя в Еміратах, я вирішила, що пора і собі спробувати. Втрачати явно не було чого. Батьки мене зрозуміли, адже знали, що на “стабільній” викладацькій роботі на життя не заробиш, та і світ побачу. Звичайно, спершу лякало, що їду в мусульманську країну. Але начиталась, поспілкувалась з друзями, вони знали, що це безпечна країна і не варто боятися.
– Яке перше враження, коли ти зробила крок з борту літака?
– Прилетіла я рано вранці і побачила не жарке сонце Арабських Емірат, а дощ, який там взагалі буває досить рідко. Зустріли, накормили, але злякало, що зразу ж забрали паспорт. Та я вже знала, що це нормально для цієї країни. Тому не панікувала.
– Розкажи, як облаштувалась в побуті, про житло і сусідів, перші кроки на роботі…
– Перші тижні й місця були досить складні. Інша країна, звичаї, клімат. Від перепадів температур, коли на вулиці +50, а в приміщенні кондиціонер, часто хворіла. Жити довелося в маленькій кімнаті, де винаймала ліжко-місце на перший час. У кімнаті було багато людей і дуже мало місця, залишався лише маленький прохід між ліжками. Така собі арабська казарма (посміхається). Меблів для всіх не вистачало, тому частину речей зберігали в спеціальних пластикових контейнерах. Був період, коли хотілося зібрати валізи і полетіти додому. Але тут керівництво повідомило хорошу новину: мене хочуть підвищити і я стану менеджером в американському ресторані. Звичайно, і заробітна плата підвищилась, знайшла нову квартиру, зараз живу з трьома черкащанками. Які теж тут працюють: одна викладає гру на скрипці, інша – продавець в магазині. Навіть мама прилетіла на відпочинок. Побачила, як я живу, тепер за мене спокійна, але зідзвонюємось в скайпі кожного дня. Заради мене мамі довелося освоїти всі інтернет-технології.
– Як живеться православній у мусульманському світі, чого українського не вистачає? Звертають увагу на європейку? Розкажи про звичаї місцевих чи заборони.
– Щодо того православного життя в мусульманській країні, то майже нічого не змінилося. На свята ходимо до нашої православної церкви, взагалі українська діаспора в Еміратах дуже активна. Незвично, що на кожній вулиці є мечеті, закликають на молитви голосною промовою декілька раз на день. У кожному торговельному центрі є кімнати для молитви – окремо для жінок і чоловіків. Стиль в одязі не змінила, але чомусь полюбила довгі спідниці (посміхається). Не вистачає української зелені і красивої природи. Попри всю розкіш Абу-Дабі не вистачає природності. Дивна для мене була увага чоловіків, вони тут щедрі на компліменти. Наша слов’янська зовнішність викликає в них неабиякий захват. Ще мене вразило: вони завжди знають, що ти з України. І навіть багато знають про нашу країну, приємно. Є цікаві правила, наприклад, в громадському транспорті є окремі зони для чоловіків і жінок. Купання на пляжах дозволено лише до заходу сонця, в торгівельних центрах є дрес-код. Таксі також є окремим для жінок. Але правила для того, щоб їх порушувати, тому все досить умовно (посміхається). Не можна забувати і про священий місяць Рамадан. Мусульмани дотримуються посту із 5 ранку до 7 вечора. Тому в цей час на вулицях заборонено пити, їсти, курити.
– Кажуть, що в усьому еміратці демонструють розкіш? Що ти зустрічала, крім розкішних будівель?
– Одного разу авто, зроблене повністю із золота. Таке собі золоте “Ferrari”. Також на вулицях є автомати із золотом. Щодо одягу, який носять мусульманки, то всі парянжі (абая) є ексклюзивними і дорогими, оздоблені каміннями тощо. Найдешевша абая коштує не менше 200 доларів.
– Що порадиш тим, хто хоче відвідати Емірати?
– В країні постійного сонця я вже майже 2 роки, життя змінилось, знайшла друзів, здобула досвід спілкування з різними національностями, змінила роботу. Тепер працюю викладачем у садочку, насолоджуюсь кожною хвилиною життя. Адже, хто знає, можливо, доведеться скоро освоювати нову країну. Для всіх тих, хто планує змінити життя – це хороший шанс. Але не варто думати, що одразу все буде легко, доведеться старатись і багато й наполегливо працювати, аби досягти успіху.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
