Відомий український письменник з Черкащини Василь Шкляр, завітавши на «Ше.Fest», розповів, що довго шукав універсальну історію про бандерівців, про УПА, про бандерівське підпілля, про ті тяжкі часи, які розпочалися в другій половині сорокових років — після того, як завершилася збройна боротьба на два фронти, пише "ВиЧЕрпно".
І знайшов письменник таку історію на Тернопільщині. У трикутнику між селами Купчинці, Ішків і Багатківці, де протікає річка Стрипа, у плавнях, в очеретах переховувалися бандерівські вояки. Життя у підпіллі було тяжким. А там нарешті було де скупатися, відігрітися на сонці. Саме там у 47-му році підпільників через зраду оточили червонопогонники і відбулася та драма, яка описана у книжці «Троща». Чому троща? Бо саме в тих краях місцеві жителі трощею називають очерет.
- Але в мене аж серце здригнулося, коли пізнав це слово. Адже відчув, що це не тільки очерет. Троща – це катастрофа, це бійня, це трощення людських життів, доль та майбутнього, — розповів письменник.
Василь Шкляр розповів, що вивчаючи ті події, перебуваючи в тих селах, де відбулася головна дія роману, тема Холодноярщини не залишала його:
- Коли я зайшов у Багатківці, мені показали велику хату священика, у якій Горліс-Горський писав другу частину своєї безсмертної книжки «Холодний Яр». Це для мене було великою несподіванкою. Я тоді зрозумів, що Холодний Яр не відпускає мене. Він як наш Тарас – є скрізь. Саме головний герой мого роману воював у сотні української повстанської армії «Холодноярці». За кільканадцять кілометрів від цього місця лежить село Ладичин, звідки родом один із головних героїв іншого мого роману «Маруся» — сотник Станімір. І я побачив, що коло замкнулося: мій край, мій матеріал, моя тема. Тоді я і розпочав працю над цим романом.
Роман розпочинається тим, що вояк УПА, бандерівець, відсидівши у в’язниці 25 літ, приїздить в місто на сході України, бо їм забороняли повертатися в рідні краї – в Галичину. І одного разу, зайшовши на міський цвинтар, він раптом побачив могилу свого близького товариша, з яким воював і який начебто загинув 47-го року. Проте на могилі побачив напис, що він помер нещодавно.
Василь Шкляр розповів, що крім всього, цей роман про тяжку зраду, яку можна зрозуміти, але не можна виправдати, бо коли опиняєшся в тій ситуації, в якій були його герої, то ніхто з нас не скаже, як би він повівся на його місці. Це власне теж були «залишенці», які не мали надії на визволення, на перемогу, і боролися тільки заради того, що ідею української незалежності підхоплять наступні покоління.
- Я щиро сподіваюся, що цей роман припаде вам до смаку, бо я недавно його переглянув, він мені сподобався, — скромно сказав Василь Шкляр.
Варто додати, що цього року письменник перевидав «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя у своєму перекладі та «Марусю». Ці книжки на позір дорогі: суперпапір, суперхудожники. Але, як говорить письменник, якщо ми будемо думати, що книжка повинна вартувати дешевше, ніж пляшка горілки, то ми залишимося в «совіцькому союзі», принаймні в силі його тяжіння.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
