Яблуневий сад Миколи Олійника в Шевченковому на Звенигородщині не минають ні туристи, ні науковці, ні президенти. Чи не тому, що тут росте рідкісний в Україні сорт яблук Голден-Делішес, що означає "золоте яблуко" і Чемпіон, врожайність якого б’є всі рекорди – 60 тонн з гектара, пишуть Вісті Черкащини.
Яблучка для... президента
Якби у Миколи Олійника була в саду книга відвідувань, там за час, відколи він заклав під сад науково-технологічну основу, можна було б зібрати цілу колекцію із прізвищ багатьох відомих в Україні й світі світил у галузі садівництва, міністрів, політиків. Та найпам’ятнішим для фермера і його родини стали гостини в саду Президентів України Леоніда Кучми і Віктора Ющенка.
– Леонід Данилович, було видно, так і не позбувся тяжіння до гігантоманії, – згадує про ті зустрічі Микола Сергійович, – одно переконував мене в тому, що за такої високої врожайності яблук у нас неприпустимо вирощувати сад лише на чотирьох гектарах. Мовляв, потрібно щонайменше сто. Я не проти нагодувати всіх українців вітамінною продукцією, але дозволив собі контраргумент: "А хто в ньому працюватиме, коли загалом по селу з 1 500 дворами народжується лише 2-3 дітей на рік. Краще вже менше, та краще..."
Віктор Андрійович заїжджав весь у клопотах президентських виборів. Цікавився всім, уважно слухав, перепитував. Відчувалося, що людина – не дилетант у садівництві. Коли він став Президентом, моя донька написала вітального листа, а ми з дружиною спорядили невеличку посилку, куди символічно поклали найсмачніші сорти яблук – Голден-Делішес ("золоте") і мій улюблений Чемпіон. Останні два президенти чомусь обминали наше село, а то б і їх почастував.
Мічурін і Симиренко – пройдений етап
Багато хто дивується, що в одного з найкращих в Україні спеціалістів у галузі садівництва, до думки якого прислухаються маститі вчені-аграрії, немає відповідної освіти. Микола Олійник має диплом механіка-меліоратора і звання майстра велосипедного спорту. Багато років віддав тренерській роботі. Але, одружившись, зрозумів: на цьому спортивна кар’єра закінчується – часті збори й змагання не залишали часу для сім’ї. Ось тоді він і звернув погляд на батьківський сад.
– Наш сад був годувальником для всієї родини, – розповідає Микола Олійник. – Тато в колгоспі одержував сміховинну зарплату – 47 карбованців, і ми фактично жили з продажу яблук. Але це робилося напівлегально, бо за тодішніми законами подібне вважалося нетрудовими доходами, і можна було потрапити туди, де Макар телят не пас. На щастя, коли я починав свій "яблучний бізнес" надворі вже була горбачовська перебудова.
Перечитавши безліч усілякої садівничої літератури, поспілкувавшись з науковцями, фермер-початківець зрозумів, що Мічурін і Симиренко – це добре, але потрібен крок уперед. А порівнявши зарубіжні досягнення у цій галузі з нашими потугами, взявся за голову: "Це ж кам’яний вік!"
"Яблучна індустрія" по-європейськи
Почувши, що в Польщі успішно працює фермер-садівник, за фахом музикант, Олійник подумав: "Я вмію хоч трактором керувати. То чому не спробувати застосувати в себе його технології?" І – зібравши групу однодумців із Черкащини, гайнув у сусідню країну.
– Поляки обігнали нас років на п’ятдесят, – розмірковує Микола Олійник. – Садівництво виведено там у ранг державної аграрної політики. Селекційна робота, новітні методи вирощування, догляду і зберігання, помножені на значні площі, зайняті садами, дають у підсумку високі врожаї і, зрозуміло, такий же прибуток. Слід сказати, що садівництво дуже рентабельна галузь: один гектар тут за прибутками дорівнює двадцятьом гектарам елітного ячменю.
У Польщі в Олійника з’явилися друзі, такі ж фермери – Янош і Ольга Ліпнецькі, які завжди раді поділитися з настирливим у своєму бажанні дізнатися більше і навчитися кращому українцем. Йому не зрозуміло, чому ми не хочемо взяти в країн Європи те, що вони безкоштовно хочуть передати – багаторічний досвід, передові технології. Йому болить, що на кожного француза припадає на рік 70 кілограмів яблук, у той час як в Україні – "по яблучній бу бці". Ті, хто має за це відповідати, вряди-годи спускаються зі свого міністерського олімпу і проводять "на місцях" нудні, пустопорожні семінари. Олійник у такі зібрання завжди вносить дискомфорт і будить "сонне царство" своїми гострими, принциповими виступами. На трибуні з ним завжди наочна агітація – корзини яблук і саджанці.
"Я завжди запитую і своїх колег-садівників, і студентів Уманського аграрного університету, де веду курс: ви впевнені, що це дійсно та справа, якій ви готові віддати в пожертву себе. Сад – це живий організм, і його потрібно відчувати, піклуватися про його здоров’я. Ось у цьому році не врахував особливостей холодної весни, не дав потрібної кількості препарату, і на плодах з’явилася парша, а це вже недобір якісної продукції. До речі, вона надходить у черкаські супермаркети "Сільпо", "Росток-Грифон" та інші, де споживач бачить лише яблука високого європейського стандарту. Покупці їх називають "Олійникові яблука", і це для мене миліше всіляких нагород і похвал ".
Микола Олійник всіляко намагається наблизити до України ці стандарти. Бере участь у щорічних міжнародних конференціях садівників, вивчав технології в Голландії, маркетинг – у Сполучених Штатах. Сьогодні в його саду лише низькорослі, високоврожайні сорти яблук з Америки, Бельгії, Голландії, Чехії, Нової Зеландії, функціонує крапельне зрошення.
Все це в сукупності й дає вражаючий для президентів і науковців результат – 6 0 тонн чудових запашних яблук з гектара. Порівняймо – 19 тонн в середньому по Україні.
– Мене часто запитують, – каже Микола Сергійович, – чи допомагає влада у роботі. Відповідаю, що не заважає, і то, слава Богу. Розраховую на себе і свою сім’ю. Я наслухався стільки обіцянок і запевнянь чиновників усіх рангів, якими вони розсипалися на прощання, що якби вони справді здійснилися, я б таки влаштував в Україні "яблучне царство".
Щоб дійсно працювати на європейському рівні, потрібно вкласти у промислове виробництво чимало коштів. Приміром, холодильна камера для зберігання продукції обійшлася Олійнику в 30 тисяч євро, а єдина в Україні калібрувальна машина – 15 тисяч євро. А ще вкрай необхідна спеціальна сітка, щоб захистити деревця від градобою. Це, немало-небагато, – 10 тисяч квадратних метрів. Гектар такого накриття коштуватиме 30 тисяч євро.
Микола Олійник – великий оптиміст і філософ. Світ, на його переконання, поділяється на кравців, художників і садівників. На моє прохання дати кваліфіковану рекомендацію початківцям-садівникам відповів так: "Сад – це, насамперед, хороший сорт яблунь. Не купуйте їх у будь-кого – запитуйте в спеціалізованих насіннєвих магазинах, станціях, у досвідчених фермерів, садіть нові сорти, за новими технологіями. І не по 5–10 деревець, а по 50–100, щоб буяв справжній сад. Від цього виграєте і ви, й Україна".
Якби всі вітчизняні садові господарства працювали, як ФГ "Яблуневий сад" у Шеченковому, Україна сама заповнила б фруктами не тільки власний ринок, а й засипала ними Європу. Однак більшість українських садівників, за переконанням фахівців, вперто повторюють одні й ті ж помилки: вирощують низькопродуктивні сорти дерев, орендують під них гігантські наділи землі і в результаті не можуть впоратися з непомірно великими садами. А в Європі більша частина фруктових садів зовсім невеликі, у них працюють лише по кілька людей, які скрупульозно обробляють кожне дерево, ще отримують від держави дотації.
У цьому головна причина того, що Україна експортує лише 36 тисяч тонн яблук, тоді як поляки – 705 тисяч, а французи – 613 тисяч тонн.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
