Черкаська журналістка Олена Тютенко разом із колегою Світланою Смілянець за власні кошти допомогли переселенцям з Харківщини. Про цю родину дівчина дізналась випадково від знайомого, який шукав для них пункт гуманітарної допомоги.
«Під час обідньої перерви сходили в магазин і придбали все за списком та дещо від себе. Було дуже приємно зустрітися і поговорити наживо. Мама з донькою щиро раділи подарункам, а ми тішилися від того, що змогли допомогти», — розповідає Олена.
Переселенка із Мерефи, що на Харківщині, Юліана розповіла, що її родині довелося пережити.
«Вночі 24 лютого я не спала, у моєї маленької доньки близько третьої години ночі піднялася температура. Я думаю, вона щось передчувала. А вже о пів на п'яту чоловіку зателефонував друг і сказав, що почалася війна. Ті слова я запам'ятаю на все життя. Ми тільки те і робили, що дивилися новини, щоб зрозуміти, в які міста прилітає. В перший день гриміли вибухи й у Харкові, а ми живемо за 30 км від міста. Відтоді ми кожного дня чули, як над нашим будинком пролітають ракети. Ховалися в будинку за дві стіни, оскільки наш погріб геть не був облаштований під бомбосховище. З продуктами у нас був дефіцит, тим паче люди почали масово скуповувати продукти та гігієнічні засоби. Магазини в місті були порожні. Добре, що я мала запаси м’яса та різні консервації», — розповідає переселенка.
Юліана пригадує перші вибухи у Мерефі: ракета прилетіла у житловий комплекс «Культура», а згодом - і у школу. Тоді у них в кімнаті від хвилі вибуху зачинилися двері, хоча школа знаходилась приблизно за 10 км від їхнього будинку. У людей, що живуть ближче - повилітали вікна. Проживши в страху півтора місяці, родина вирішила переїхати в безпечніший регіон.
«У соцмережах і серед людей в місті почалася паніка. Всі побоювалися, що на 9 травня росіяни візьмуть Мерефу в кільце, і будуть робити ті жахи з людьми, що в Бучі й в Ірпені. Тому ми вирішили поїхати в Черкаси. Добиралися сюди майже добу. Застали комендантську годину в дорозі, тому довелося ночувати колоною машин на заправці в Дніпропетровській області», — згадує Юліана.
У Черкаси родина приїхала 7 квітня. Їхній знайомий знайшов для них безкоштовну квартиру. Там жили два місяці. Одного разу на дитячому майданчику Юліана познайомилися із чоловіком, який порадив їй зареєструватися на гуманітарній платформі "Співдія". Потім приніс родині гуманітарну допомогу і познайомив із дівчатами, які теж відгукнулися допомогти.
«У Черкасах люди розмовляють переважно українською мовою, це так приємно чути. Мені навіть здалося, що українськомовні люди добріші. Навіть коли людина переходить із російської на українську мову відразу змінюється її енергетика. Черкаси нам надзвичайно сподобалися, місто чисте й охайне, багато дитячих майданчиків. Також Черкаси дуже компактні й красиві, все є і не потрібно витрачати багато часу, щоб кудись дібратися», — ділиться враженнями харків’янка.
Нині родина повернулася додому, тому що сумувала за рідними місцями.
«У перший день, як ми приїхали, почули вибух і побачили пожежу. Зустрічали орки нас із «салютами». Проте ми все одно були щасливі побачити рідних та сусідів. Люди звикли до вибухів, живуть і вірять в Бога, вірять в долю, вірять в те, що все буде так, як має бути. У магазинах з’явилися продукти, але їх мало. Тому хліб і солодку випічку печу сама. Згадую Черкаси із теплотою в серці, дуже вдячна усім людям, які гостинно нас зустріли та допомагали», — каже Юліана.
Черкащанка Олена Тютенко, яка допомагала родині, закликає містян не залишатися байдужими до проблем переселенців:
«Придбати продукти, одяг для переселенців або каву і смаколики для захисників - може кожен, це прості та банальні речі. Ми всі вже втомилися від війни й волонтерам все важче і важче формувати чергові вантажі на фронт чи для постраждалих цивільних. Тому ось такими маленькими кроками кожен може наблизити перемогу і зробити чиєсь життя дещо комфортнішим», - впевнена Олена.
Владислава Корецька
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
