Фото Поліни Зеленської у Фейсбук
5 грудня в Умані Патріарх Руси-України Філарет освятить пам’ятник Максиму Залізняку та Івану Гонті, пише Акцент.
Нагадаємо, 21 листопада в Умані відкрили монумент Гонті й Залізняку.
Спорудження меморіалу на честь ватажків Коліївщини було ухвалене ще 1968 року. Щоправда, у ті часи їх називали героями антифеодального повстання, нині – національно-визвольного. Саме в Умані 1768 року воно досягло свого апогею. Тоді унаслідок тотальної різанини за різними оцінками було знищено від 5 до 10 тисяч поляків та євреїв. Власне, сам термін пояснює головну дію в гніві: колоти ножем чи списом.
Однак, на 200-ліття народної війни пам’ятник не встановили. Його автор Іван Гончар потрапив у немилість влади як „шістдесятник“ та надто вже підозрілий шанувальник усього українського. І хоча його робота тоді символізувала лише „боротьбу проти панського поневолення“, задум так і залишився у макеті.
До ідеї повернулися у переддень незалежності. Роботу Івана Макаровича доопрацював його син Петро. Але знову лише в макеті, який ще на чверть століття став експонатом місцевого музею. „Виною“ тому були хасиди, масове паломництво яких на могилу цадика Нахмана розпочалося саме у 1990-х. Річ у тім, що 1810 року він спеціально прибув із Брацлава до Умані, щоб вмерти поруч із могилами одновірців — жертв уманської трагедії свого народу. Наражатися на ідеологічні та національні непорозуміння зі щедрими гостями місцевій владі та населенню не хотілось. До того ж, Умань підтримує зв’язки аж з трьома польськими містами: Курніком, Ланьцутом і Гнєзно, а уніатам, як пам’ятаємо, від гайдамаків теж перепало. А тут ще скандал у Христинівці. Там у 2009-му зібралися відкрити пам’ятник Івану Гонті як уродженцю тамтешніх Розсішок, тобто видатному землякові, але одна з центральних польських газет Rzeczpospolita підняла такий галас, що мерові Христинівки Миколі Наконечному довелося мало не виправдовуватися за власні дії на рідній землі. Зрештою, нагадав їм як війська Потоцького пустили під ніж три села на Христинівщині.
Та ось настав момент істини — ми й надалі запопадливо зважатимемо на думку іноземців, чи у нас таки своя хата й своя правда. 21 листопада, у День Гідності і Свободи, 8-метровий монумент (3,7 м — постамент, 4,5 м — скульптурна група) офіційно відкрили. Цілком можливо, що невдовзі довкола нього завирують пристрасті, але нагадуванням про те, що може трапитися, коли довго гнівити народ, він буде і чужим, і своїм.
Водночас в обласному центрі над кількома пам’ятниками клубочаться густі хмари декомунізації. До 21 листопада, тобто кінцевого терміну її першого етапу, грім ще не вдарив, утім...
Нещодавно оприлюднено перелік об’єктів, які підлягають демонтажу як спадок тоталітарної епохи. Це кілька меморіальних дошок (до переліку яких чомусь не потрапила „найнезаперечніша“ в контексті Сергію Кірову на Будинку ТСОУ) та три пам’ятники як такі. Перший — на честь головнокомандувача 1-м Українським фронтом Миколи Ватутіна біля Водоканалу, другий — на вході до Парку 50-річчя, третій — у вшанування радянських правоохоронців на початку алеї Соборного парку з вулиці Ільїна. А тут, як то кажуть, є питання. Але якби така потреба була, я б найперше поцікавився у „компетентної комісії“, чим, наприклад, завинили перед земляками працівники Черкаського міськвідділу міліції Микола Поплавков, Андрій Блажко, Семен Черненко, Василь Гуріненко, Олександр Рязанцев та інші, які загинули від куль та ножів вже у 1960-1970-ті. А пам’ятник, відкритий 10 листопада 1980 року, між іншим, — їм. Та щоб це знати, треба, щонайменше, поцікавитися історією його створення, а не рефлекторно казитися на зірку й меч.
Натомість доля „першого в Україні інтерактивного пам’ятника“ героям Небесної Сотні і АТО, відкритий рік тому на Соборній площі, схоже нікого не цікавить. Його екран вийшов з ладу ще у вересні і тепер замість портретів він демонструє начиння конструкції. Скільки треба коштів чи просто здорового глузду, щоб, щонайменше, зняти антивандальне скло та з його внутрішнього боку наклеїти відповідну графічну абстракцію, якщо вже з мультимедійною конкретикою не склалося? Допоки владі не муляє, споглядаємо діру з підписом: „Слава Україні! Героям Слава!“...
Пам’ятники, відкриті у 2015 році
• Поклонний хрест воїнам АТО (Черкаси, Соборний парк)
• Монумент полеглим за волю України у ХХІ столітті (Тальне)
• Меморіал воїнам АТО (Канів)
• Прикордонникам усіх часів (Кам’янка)
• Небесній Сотні (Подібна, Маньківщина)
• Барельєф Максимові Кривоносу (Лисянка)
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
