Загинути, але врятувати місто: історія льотчика з Черкащини

25 квітня 2019, 22:40

Загинути, але врятувати місто: історія льотчика з Черкащини

Історія радянського льотчика Григорія Кулішенка, народного героя Китаю, лише останніми роками стала широко відомою на його батьківщині. Невелике село Черепин, що в Корсунь-Шевченківському районі, відвідали делегації дипломатів, державних діячів, органів місцевого самоврядування КНР. Китайські кінематографісти розпочали підготовку до здійснення спільного з українськими колегами проекту — документальної кінострічки «Палаючий орел». Фільм розповість про безстрашного льотчика Григорія Кулішенка, який 1939 року віддав своє життя за свободу і незалежність Піднебесної від японських загарбників, пише "Голос України".

Секретна операція «Z»

Чому історична правда про бойовий шлях та жертовний подвиг пілота-аса, командира ескадрильї далеких бомбардувальників Григорія Кулішенка так довго йшла до його нащадків та земляків? На це є кілька причин.

Найголовніша — інформація про участь радянських військових у японсько-китайській війні була недоступною. Гриф «секретно» на будь-яких документах, що стосувалися тих трагічних для Китаю подій, зберігався в Радянському Союзі впродовж десятиліть. Згодом розпочалися політичні та ідеологічні розбіжності між КНР та СРСР, й тема інтернаціональної військової допомоги китайському народові втратила свою актуальність.

Для китайців Друга світова війна розпочалася в червні 1937 року з нападу імперіалістичної Японії. Маючи потужну військову авіацію, загарбники вторглися у внутрішні райони Центрального Китаю, захопивши великі промислові міста, у тому числі Шанхай і Пекін. Протистояти натиску добре озброєного ворога в китайців майже не було чим й уряд звернувся по допомогу до СРСР.

У грудні 1937 року на аеродромах Китаю з’явилися радянські льотчики-добровольці та військова авіація. Свою присутність на території Піднебесної пілотам довелося приховувати. СРСР не оголошував війну Японії. Тому згідно з розробленим радянськими стратегами планом секретної «операції Z» льотчики формально перебували в Китаї як інструктори та радники. Насправді кілька сотень перекинутих на поле воєнних дій радянських винищувачів та бомбардувальників, закамуфльовані під китайську авіацію, виконували бойові завдання. Одночасно проводилося й навчання китайських пілотів. Серед першої військової авіаційної групи, яка прибула до Китаю, була ескадрилья далеких бомбардувальників ДБ-3 під командуванням капітана Григорія Кулішенка.

Бій проти «літаючих самураїв»

Двадцятидев’ятирічний командир попри свою молодість вважався одним із найдосвідченіших пілотів, талановитим льотним інструктором, котрий устиг підготувати на батьківщині не один десяток радянських авіаторів. У китайській авіашколі Григорій Кулішенко самовіддано навчав скромних і старанних азійських хлопців піднімати в повітря багатотонний бомбардувальник, управляти ним на 5—6-тисячній висоті. Капітан особисто по декілька разів на день показував у небі елементи керування літаком, аж поки його курсанти після наполегливих тренувань твердо не опановували необхідні навички.

Утім, найголовнішим завданням ескадрильї Кулішенка було зупинити руйнівні й смертоносні напади японської авіації. Зробити це було неабияк складно. Адже на один радянський літак припадало 5—7 машин противника. Коли ескадрилья піднімалася в небо, там уже перебувало по 50 ворожих бомбардувальників та 20—30 винищувачів. Перемагати в таких нерівних сутичках допомагали безприкладна мужність, майстерність та винахідливість радянських пілотів.

Так сталося й під час раптової атаки на тиловий японський аеродром у Ханькоу, де була зібрана найновіша техніка та великі запаси пального.

3 жовтня 1939 року група бомбардувальників під командуванням Григорія Кулішенка у режимі радіомовчання підійшла до обраного об’єкта на висоті 8 700 метрів і миттєво скинула на ворожий аеродром свій вантаж. Несподіване й точне бомбардування завдало великого удару японським мілітаристам. Було знищено добірні японські авіагрупи «Повітряні самураї» та «Чотири козирі у повітрі», матеріально-технічні склади, велика кількість живої сили. Загинув контр-адмірал Цукахара — командувач японської авіаційної флотилії. Японські військово-повітряні сили зазнали найвідчутніших втрат від початку війни.

Загинути, але врятувати місто

14 жовтня того самого року ескадрилья Кулішенка здійснила повторний наліт на Ханькоу. Було знищено 36 літаків та 20 армійських машин противника. Коли група з 11 бомбардувальників поверталася на свою базу, у небі з’явилося 26 ворожих винищувачів. Як згодом стало відомо, японські генерали підняли в повітря резерв штабу авіації особливого призначення.

Командир ескадрильї наказав екіпажам вишикувати літаки в тісний замкнутий стрій, майже крило в крило. Від нього до противника залишалося метрів чотириста. Кулішенко наказав відкрити вогонь з кулеметів на винищувачів, які йшли попереду. Сам атакував ворожого флагмана і знищив його. Упали, палаючи, три машини «літаючих самураїв», через мить — ще дві. Продовжувати бій японці не наважилися й повернули на свій аеродром. Тільки після того як бомбардувальники знову вирівняли свій стрій, командир побачив, що з-під його комбінезона просочилася кров. Він був поранений у плече і груди. Надривно ревів один уцілілий двигун літака. Кулішенко переконував себе, що не знепритомніє, доки не посадить машину на землю. Він витримає.

Але чи дотягне до авіабази двигун?

Ескадрилья наближалася до Ченду. У переговорний пристрій командир наказав членам екіпажу стрибати з парашутом. Він відчував, що сили покидають його і ось-ось літак може втратити рівновагу. Штурман і радист відмовилися виконувати наказ. Під крилом літака з’явилися житлові будинки Ваньcяну. «Треба будь-що відвести машину від міста, — збуджено працював мозок. — Загинути, та відвести... Попереду бачу Янцзи... Спробую посадити літак на воду...»

Він летів, стікаючи кров’ю, уздовж річки. Неймовірним зусиллям волі потягнув штурвал на себе, прибрав шасі й машина «черевом» сіла на воду. Стерплі руки зробили ще один рух — випущено шасі, підбитий літак зупинився на мілині. З останніх сил напівпритомний пілот вибрався на крило й устиг охопити зором сяючу від сонця Янцзи. З протилежного боку Голубої річки щось кричав і розмахував руками натовп людей. До нього стрімко наближався човен місцевих рибалок, а йому здавалося, що бачить він свою срібну Рось, зелені верби, чотирьох своїх братів, заховане у вишневих садах рідне село... «Розпрягайте, хлопці, коней...» — останніми майнули в голові слова пісні, які завжди любив наспівувати, коли піднімався високо в небо.

Розквітнуть для героя півонії

Поховали мужнього Кулішена, так називали командира ескадрильї китайські льотчики, на високій горі Тейбхей. Робили це таємно, адже на території провінції господарювали в той час чанкайшісти. У 1958 році прах народного героя Китаю перепоховали в міському парку Ваньчжоу «Визволення». Тут відкрили пам’ятник герою — захиснику китайського народу. Вклонитися пам’яті чоловіка і батька приїжджали на запрошення уряду Китаю дружина «літаючого сокола» Тамара Кулішенко та донька Інна.

У 2004-му могилу Кулішена включили до переліку головних меморіалів Ваньчжоу. Подвиг відважного черкащанина в боях за визволення Китаю став легендою. Про льотчика складено пісні, в яких йдеться, що «у небі за нашу свободу віддав життя безстрашний сокіл».

На одному з урочистих урядових заходів, присвячених річниці перемоги над мілітаристською Японією, капітана Григорія Кулішенка зарахували до ста «найвидатніших героїв, які зробили неоціненний внесок у створення Нового Китаю».

Слава про народного героя Піднебесної докотилася на його батьківщину приблизно два десятиріччя тому. Більше дізнатися про подвиг земляка допомогли китайські дипломати, котрі відвідали Корсунь-Шевченківський та село Черепин. Відтоді поїздки на Черкащину китайських делегацій, у тому числі й з міста Ваньчжоу, стали регулярними.

Восени минулого року до рідного села Григорія Кулішенка прибув Надзвичайний і Повноважний Посол КНР в Україні Ду Вей (на знімку внизу другий ліворуч).

Загинути, але врятувати місто: історія льотчика з Черкащини

Зустріч була надзвичайно теплою та душевною. Високий гість зазначив, що для нього — велика честь вклонитися землі, яка народила національного героя Китаю. Безсмертне ім’я його в Піднебесній знає кожен. «Ми пам’ятаємо щирі слова Григорія Кулішенка про те, що страждання китайського народу він сприймає своїм серцем як страждання його рідного народу. «Щоразу, — процитував листа льотчика китайський дипломат, — коли я бачу будівлі, зруйновані японськими бомбами, і натовпи біженців, мені стає тяжко на душі. Ми повинні змусити ворога заплатити за це подвійну ціну...»

— Китайський народ ніколи не забуде подвигу вашого земляка, — наголосив Ду Вей. — Григорій Кулішенко пролив свою кров і віддав життя за визволення Китаю й тому його ім’я житиме в серцях моїх співвітчизників вічно.

Пан Посол побував у школі, яка носить ім’я Григорія Кулішенка, ознайомився з експозицією музейної кімнати героя, зустрівся з його нащадками. Дипломат повідомив, що уряд КНР спрямував на розвиток Черепинського навчально-виховного комплексу понад два мільйони гривень. Ще один транш фінансової допомоги буде надано для розширення музею видатного українського льотчика.

Восени цього року, на Покрову, виповниться 80-та річниця подвигу Григорія Кулішенка в небі над річкою Янцзи. До пам’ятної дати в Корсуні, на вулиці, що носить ім’я видатного земляка, планують відкрити меморіал «Літаючий сокіл». Ескіз меморіалу і виготовлення пам’ятника взяли на себе китайські друзі. Григорій Кулішенко постане перед земляками в льотній формі, на повний зріст. Крило літака та птах, що рветься в небо, доповнять образ українця, що став символом мужності, героїзму, жертовності.

Біля підніжжя пам’ятника посадять півонії — улюблені квіти двох народів — китайського та українського.

Коментарі

Вгору