На Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького чекають вибори ректора – подія, що визначить вектор розвитку головного закладу вищої освіти області на найближчі роки. Наше видання розпочинає цикл інтерв’ю з кандидатами на цю посаду, аби познайомити громаду з їхніми програмами, цінностями та баченням майбутнього університету.
Перший наш співрозмовник – Євген Кирилюк, директор Навчально-наукового інституту економіки і права та чинний військовослужбовець ЗСУ. Чому він вирішив змінити військовий однострій на ректорську мантію, які «точки зростання» бачить для ЧНУ та як планує долати корупційні ризики — читайте в нашому матеріалі.
Про рішення балотуватися та принципи
– Чому вирішили балотуватися на посаду ректора саме зараз, у воєнний час?
- Перебуваючи на службі, ми, військовослужбовці, дуже гостро реагуємо на те, що відбувається в тилу, у цивільному житті. Особливо – на корупційні скандали. Я так само хвилююся за рідне місто, за Україну і за свій університет, уважно стежу за подіями, які в ньому відбуваються.
Під час відпустки я дізнався, що в університеті стартують вибори ректора, сформовані кандидатські команди. І побачив у складі однієї з них людей, з якими, на мою думку, існують ризики корупційних рішень. Я не хочу допустити, щоб університет перетворився на інструмент виведення коштів чи внутрішньої боротьби з незгодними – ми вже бачили подібні приклади в Черкасах.
Для мене принципово, щоб університет залишався вільним, відкритим, інноваційним простором, а не замкненим «містечковим» середовищем. Саме тому я вирішив балотуватися – щоб убезпечити заклад від репутаційних втрат, падіння в рейтингах і загального зниження позицій, а також змінити підходи до управління і політики університету.
– Ви раніше говорили, що головне – не посади. Тепер вам можуть закинути: «То ви все ж ідете за посадою?»
- Я і зараз дотримуюся цієї думки. Колись один мудрий професор сказав мені: «Не мрій про посаду і не роби все заради посади. Прийде час – і посада сама тебе знайде. Працюй натхненно, змінюй світ навколо себе – і вона знайде тебе».
Саме тому я йду не «за посадою», а з програмою змін. Я хочу її представити колективу й, у разі підтримки, реалізувати ці зміни та зробити університет кращим. Якщо ж підтримки не буде – для мене це не трагедія.
У такому разі я підпишу контракт із Збройними силами України і продовжу служити державі та українському народові. Я спокійно до цього ставлюся і не відмовляюся від своїх принципів – я їх дотримуюся.
– Що для вас означає відповідальність за великий колектив і як ви з нею працюєте?
- Успішний колектив – це передусім щасливі люди. Коли працівники почуваються впевнено і розуміють, що їх чекає завтра, такий колектив має майбутнє. Саме тому завдання керівника — створити умови, у яких люди відчувають стабільність, підтримку й перспективу.
Для мене відповідальність управлінця полягає в тому, щоб залучати команду до ухвалення рішень, давати можливість кожному розвиватися, самовдосконалюватися і реалізовувати себе в професії.
– Де знаходите ресурс для відновлення та внутрішньої рівноваги?
– Моя головна опора – це родина. Я переконаний, що основою будь-якого розвитку є любов. Моє найбільше джерело сили – дружина, ми разом ще з 1999 року. Весь час повномасштабної війни моя сім’я залишається в Черкасах. Це наш свідомий вибір – жити, працювати й підтримувати країну саме тут.
Другий ресурс – спорт. Футбол і регулярні пробіжки допомагають «перезавантажити» голову та дають енергію для нових рішень.
Півтора року служби в ЗСУ також багато що переосмислили. Військо стало для мене місцем сили й допомогло знайти внутрішній спокій. Головне відкриття того часу — віра у власні можливості. Раніше я думав, що після 45 років потенціал людини згасає, але армія показала, наскільки величезним є ресурс нашого організму. Сьогодні цей досвід дає мені впевненість і дозволяє дивитися в майбутнє з оптимізмом.
– Як служба в ЗСУ змінила ваше бачення управління та людей?
– Я менеджер за фахом, тому мої базові принципи не змінилися, але вони пройшли перевірку екстремальними умовами. У війську гостро відчувається потреба в людях із системним мисленням. На жаль, військова система подекуди залишається інерційною, тому я намагався відстоювати сучасні підходи: рішення мають бути швидкими й точними, але водночас — виваженими та аналітично підкріпленими.
Водночас я чітко розумію: в університеті логіка управління інша. Тут не місце поспіху чи суто командному підходу. Університет – це спільнота інтелектуалів, самостійних людей із власною позицією. Такий колектив потребує не наказів, а мотивації, свободи та залученості до ухвалення рішень.
Моя модель управління для ЧНУ – це дебюрократизація, децентралізація та простір для самовираження. Довіра й відповідальність мають стати основою розвитку закладу.
Точки зростання: наука, інновації та студенти
– Які ключові проблеми ви бачите в університеті та що вважаєте головними точками його зростання?
– Я не прихильник ламати те, що вже працює. У ЧНУ ухвалена «Концепція інноваційної трансформації до 2030 року», і моя програма повністю їй співзвучна. Я бачу не проблеми, а точки зростання, спираючись на наявний потенціал закладу.
Перша точка – молоді науковці. Сьогодні їх недостатньо, адже багато хто йде в бізнес. Ми маємо створити прозорі й мотивуючі умови: запровадити доплати за захист дисертацій, публікації та монографії. Це стимул для молоді залишатися в університеті й бачити тут своє майбутнє.
Друга – Офіс науки та інновацій. Ми плануємо створити структуру, яка координуватиме наукові напрями та об’єднуватиме вчених у міждисциплінарні команди. Мета – створювати практично орієнтовані продукти та налагоджувати пряму співпрацю з бізнесом.
Третя – публікаційна активність. Рейтинги у Scopus та Web of Science є критично важливими для іміджу університету. Оскільки такі публікації фінансово складні, моя програма передбачає доплати викладачам за роботу в цьому напрямі. Це шлях провідних університетів України: мотивація науковця – це автоматично зростання позицій усього закладу.
Без молоді й сучасних досліджень немає майбутнього ні в університету, ні в держави. Тому створення умов для наукового розвитку буде моїм пріоритетом.
– Ми плавно підійшли до вашої програми. Якою є ваша ключова ідея розвитку університету? Як він має трансформуватися, на вашу думку?
– Головна ідея — трансформація ЧНУ в інноваційний, відкритий університет зі стійкими демократичними цінностями та нульовою толерантністю до корупції. Основою розвитку має бути людський капітал. Університет — це насамперед щасливі та вільні люди, впевнені у завтрашньому дні.
Впевненість формується із чіткого розуміння свого майбутнього: розміру заробітної плати, ставки та навантаження. На жаль, зараз ситуація така, що викладач у липні не знає, скільки він отримуватиме у вересні, бо розподіл ставок відбувається перед самим початком навчання. Люди перебувають у постійному стресі.
Тому мій головний меседж — це прозорість та планування:
- Трирічне планування: Ми маємо запровадити систему планування набору та ставок на три роки вперед, щоб викладач мав стабільність.
- Цифровізація та доступність: Кожна кафедра повинна мати онлайн-доступ до програмного продукту, який розраховує ставки. Щоб ще перед вступною кампанією колектив міг бачити: «Наберемо стільки-то студентів — матимемо таку-то кількість ставок». Це дасть і прозорість, і мотивацію працювати краще.
- Справедлива оплата: Потрібно відійти від практики, коли викладач має 900 годин навантаження, а оплачується лише 650. Кожна година фактичної роботи має бути оплачена.
- Соціальна гарантія: Одним з елементів моєї програми є гарантування мінімальної зайнятості на рівні хоча б 0,75 ставки. Це неприпустимо, коли професор, доктор наук, отримує 0,6 ставки й змушений звільнятися, бо не може прогодувати сім’ю. Ми втрачаємо кадри, на підготовку яких витрачено роки зусиль. Університет має бути соціально відповідальним.
– Чи здатен Черкаський національний університет стати прикладом для інших закладів вищої освіти?
– Я в цьому переконаний. Черкаський національний університет може досягти такого статусу – і за результатами, і за суспільною оцінкою – що стане орієнтиром для інших закладів вищої освіти. Але це можливо лише за умови реалізації тих заходів, які ми заклали в програму розвитку.
Передусім ідеться про системне стимулювання наукової діяльності та інновацій. Ми маємо комплексно запровадити університетську модель інвестування в науку та інновації. Фактично це інвестиції у власне майбутнє університету.
Водночас важливо розуміти: інвестиції в науку не дають миттєвого ефекту. Це завжди відкладений результат. Рейтинги університетів реагують на такі кроки з часовим лагом – у середньому три–п’ять років. Тому якщо ми розпочнемо реалізацію комплексних заходів, наприклад, у 2026 році, то відчутні результати зможемо побачити вже ближче до 2030 року.
Саме така послідовна, довгострокова політика і дає можливість університету стати конкурентним, впізнаваним і авторитетним — не лише в межах регіону, а й на загальноукраїнському рівні.
– Які три перші кроки ви зробите на посаді ректора?
– Я для себе визначив три ключові пріоритети.
Перший – розвиток людського капіталу. Йдеться про трансформацію системи оплати праці, мотивації та стимулювання науково-педагогічних працівників, щоб вона була прозорою, справедливою й орієнтованою на результат.
Другий – розвиток науки. Саме наукова діяльність формує якість освіти, імідж університету та його позиції в рейтингах. Без сильної науки не може бути сильного університету.
Третій напрям – посилення студентоцентрованості. Університет має бути простором не лише для навчання, а й для повноцінного життя студентів. Ми плануємо відновити роботу їдалень і тренажерних залів, забезпечити безкоштовний доступ до них, відновити медичний пункт та перетворити бібліотеку Максимовича на сучасний освітньо-культурний простір.
Основою реалізації цих змін стане прозорість управління — у фінансах, преміюванні та ухваленні рішень. У воєнний час університет має зосередитися лише на пріоритетних витратах, які розвивають знання, людський капітал і якість освіти.
Крім того, планую запровадити так званий студентський бюджет рішень. Йдеться про окремий фонд, частиною якого розпоряджатимуться самі студенти. Вони зможуть голосувати за те, на що спрямувати ці кошти — придбання обладнання, підтримку студентських конференцій, стартапів чи інших ініціатив.
Також університет щороку фінансуватиме три–п’ять найкращих студентських проєктів у межах грантової програми. Це можуть бути наукові розробки, соціальні ініціативи, творчі проєкти, зокрема студентські фільми чи видання книг.
– Яку роль, на вашу думку, має відігравати університет у розвитку регіону та держави загалом?
– Я переконаний, що університет є і має залишатися важливим суспільним центром – не лише освітнім, а й ціннісним. Черкаський національний університет повинен відігравати ключову роль у національно-патріотичному вихованні молоді Черкащини та центральних регіонів України.
Для мене принципово важливо, щоб університет служив українському суспільству, державі й її громадянам. Саме тому одним із завдань я бачу посилення системної роботи з патріотичного виховання, формування відповідальності за країну та її майбутнє.
– Якою ви бачите співпрацю університету з місцевою та обласною владою?
– Університет має бути не спостерігачем, а активним учасником життя регіону. Я бачу ЧНУ надійним партнером влади – джерелом експертизи та реальних рішень. Наші науковці повинні залучатися до розробки стратегій розвитку Черкащини та аналітичної роботи для громад.
Серед моїх пріоритетів – три масштабні спільні проєкти:
1. Реабілітаційний центр для ветеранів: Створення на базі університету потужного центру для воїнів, які зазнали поранень. Ми вже опрацьовуємо цей проєкт, використовуючи наявну інфраструктуру закладу.
2. Енергоефективність: Спільна з владою модернізація головного корпусу університету. Це великі інвестиції, що дадуть довгостроковий ефект і закладу, і громаді.
3. Міжнародні гранти: Спільна підготовка проєктів для Світового банку та інших міжнародних інституцій.
Університет має стати майданчиком, де знання перетворюються на практичну користь для всієї області.
– З яким головним меседжем ви йдете до університетської спільноти?
– Мій головний заклик: «Не бійтеся змін!». Сьогодні страх перед новим — це найбільше гальмо. Наша країна трансформується, і університет не може залишатися осторонь цих процесів.
Я розумію, що у багатьох є сумніви чи невпевненість. Саме тому я, як військовослужбовець, бачу свою роль у тому, щоб бути генератором цих змін. Кому, як не людині з військовим досвідом, показувати приклад рішучості? Я готовий брати на себе відповідальність, пропонувати конкретні проєкти та вести колектив вперед. Війна навчила нас, що зволікання коштує надто дорого, тому ми маємо діяти сміливо та професійно вже зараз.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
