Фото: Світлана Небилиця
Стівен Кінг. «Про письменство». – Харків: Видавництво «Клуб сімейного дозвілля», 2017. – 272 с.
Більшість із нас знають Стівена Кінга, як Короля жахів, автора понад 50 романів та близько 200 оповідань. Не беруся рахувати, але більш за все кожен чув про «Керрі» (перший роман письменника) чи «Воно», особливо останній твір, адже буквально минулого року за ним зняли першу частину нової екранізації. Моторошно.
Але чи чув хтось про Стівена Кінга, який розповідає про себе, свою письменницьку діяльність? Ні, не в інтерв'ю. Це було б занадто просто. А ціла книжка. Навдивовижу маленька (хто знає Кінга, той мене точно зрозуміє). Називається вона «Про письменство». Майстер жахів закінчив писати її в 2001 році (здавалося, цілу вічність тому назад), але вона дуже й дуже актуальна та потрібна сьогодні для всіх, хто хоче писати та тих, хто просто любить цього автора.
Для мене ця книжка по-новому відкрила Стівена Кінга. Звісно, й раніше я ним захоплювалася, а його твори читала з насолодою. Але завдяки "Про письменство" нібито стала трішки більш знайомою з автором. Він розповідає не лише про те, як треба сидіти за робочим столом та якою ручкою краще писати свою роботу, а про власні дитячі історії.
Саме тому мені ця книжка найбільше сподобалася своєю відвертістю і щирістю. Тут багато порад, ще більше жартів. Справді кумедних, я сміялася, коли читала (а хто вже знає мене, той точно пам’ятає, що я зазвичай не сміюсь із жартів). Ця невеличка історія – це такий собі помічник-мотиватор для письменників-початківців. Тому що Кінг не так дає поради про те, як краще писати, а дає саме той необхідний поштовх, щоб нарешті взятися за ручку, папір та почати вже щось творити. А ще автор розкриває секрети своєї "кухні", тому я впевнена, що тепер його твори буду читати під зовсім іншим кутом. Ну дуже вже багато знаю про те, що робиться там, за закритими дверима, коли він пише.
Я для себе засвоїла деякі дуже важливі поради. Можливо, для декого дещо складні. Але не лякайтеся, не відкладайте книжку відразу на полицю в найбільш далекий куток і точно не викидайте в смітник (це один із найбільших гріхів!). Отож сформулюю їх коротко, бо вже сильно полюбилися вони мені.
- Щоб писати, потрібно багато читати. Ну а хто казав, що буде просто? Читання дає можливість побачити, як пишуть інші автори; на основі їхнього стилю сформувати власний; розвинути уяву; збільшити лексикон тощо.
- "Ні" прислівникам. Мабуть, ще гірше, ніж перше правило. Але воно дуже дієве. Як в журналістиці, потрібно уникати прикметників, так само і в художніх книжках прислівникам (у деяких випадках і прикметникам) не місце. Читач повинен сам здогадатися, зрозуміти. Йому не треба розжовувати й класти до ротику. Він – не дитина. А якщо не здогадався, ви погано пояснили.
- 3. Лише "сказав/сказала". Маються на увазі діалоги. Не потрібно писати щось типу: «Закрий пельку, – гнівно сказав Філ». Для чого оце гнівно, якщо із його слів зрозуміло, що він говорить це не радісно, не ввічливо, а саме гнівно? Дещо схоже до правила з прислівниками, але тут тільки про діалоги.
- Формула: 1 чернетка = 2 чернетка-10%. Нею користується Стівен Кінг і нам рекомендує. По-моєму, класна штука. Написавши свою історію, перечитайте її, внесіть правку і скоротіть на 10 відсотків. Як писав Чехов: «Стислість сестра таланту». Користуймося цим правилом.
Крім цих чотирьох «заповідей», Кінг наводить дуже класний приклад про ящик для інструментів, який має декілька рівнів. У ньому все впорядковано. І майстер його постійно носить із собою, тому що на місці роботи може знадобитися будь-який із тих інструментів. У письменника теж є такий ящичок. Щонайменше він складається із трьох рівнів. Але їх може бути більше. Ви самі формуєте свій ящичок. Перший – ваш лексикон. Завжди під рукою тримайте словник. Другий – ваша мова. Граматика. Те, як ви пишите. Третій – стиль. Не лише манера писати, а те, як ви оформлюєте ваш текст. Наприклад, абзаци. Вони дуже важливі для читання.
Це ті, які я виділила для себе, але у книзі є ще багато-багато рекомендацій. Вони здаються простими, але є необхідними для кожного автора початківця. У ній немає вправ, крім однієї хіба що, бо це не посібник, а швидше своєрідне запрошення писати, підтримка не боятися почати. Я б навіть сказала, що багато з того, про що говорить Кінг уже й так давно відомо. Тому особливою для мене ця книга стала завдяки власним історіям, які вплинули на становлення письменника.
Розділ "Життєпис" сподобався мені найбільше. Кінг дуже щиро розповідає про своє життя до того, як він став популярним, та після цього. Він пише лише про те, що знає сам, що сам використовує. І це захоплює. Я розтягувала "Про письменство" так довго, як могла, аби насолодитися нею.
Єдиний мінус – це те, що граматичні приклади та приклади редагування тексту спираються на граматику американської мови, а не української, тому не дуже адаптовані до нашої. Хоча перекладач подав усі переклади, а де треба ще й оригінал.
І хоч Кінг каже, що саме цю книжку йому було писати найважче, мені читати її дуже сподобалося.
