Колись наші предки стверджували, що на Великдень навіть сонце довше заходить. Для усіх українців свято Воскресіння Христового є дійсно Великим днем. Бо для християн — це день, коли Христос воскрес із мертвих заради спасіння людей. Втім, великодні традиції на Україні є чудовим переплетенням язичницьких традицій з християнськими. Нині вони доповнюються та змінюються під тиском доволі сумних реалій. Свої корективи вніс підступний коронавірус, який змусив цілу планету залишитись вдома.
Колись в дохристиянські часи Великдень в Україні був присвячений пробудженню природи після зими. Власне тоді існували обряди, які дивом збереглися по цей час. Наприклад, святкування Вербиці ( Вербної неділі ), розпис писанок, випікання короваю ( Великодньої бабки), яку з середини 18 століття почали називати “паскою”.
Святкувати Великдень, як християнське свято в Україні почали після запровадження християнства у Київській Русі у 988 році. Але унікальне поєднання язичництва та християнства досі відображаєтьсяу великодніх віруваннях та обрядах українців різних регіонів нашої країни.
І хоч як не намагалися заборонити їх нашому народу, весь цей унікальний “скарб традицій” дійшов до наших часів. Зокрема, і такі цікаві ритуали, як присвячення короваїв і крашанок душам покійних. Або традиція “христосування”.
Дослідники вважають, що вона походить від язичницького весняного обряду зустрічі членів общини після довгої зими, яку люди проводили невеликими групами, щоби пережити морози. Інші вчені припускають, що цей обряд ще давніший. Адже в прадавнину вважалося, що під час дихання людини наче виходять назовні частки її душі.
Після прийняття християнства люди почали вірити, що коли вони цілували на Великдень ікони та хрест, їх осяювала магічна сила цих предметів. Під час христосування вони обмінялися духом, який увійшов у них на великодній Службі божій після того, як вони поцілували священні реліквії.
- Родинні традиції святкування Великодня були сакральними та передавались із покоління до покоління. І ось тут особливістю для всіх регіонів були саме страви, які люди сприймали, як обрядові. Приготування власне Паски (Великоднього хлібу) у кожній місцині було своє. Різнилась рецептура за вмістом та кількістю продуктів, необхідних для приготування цього сакрального їства. Приготування продуктів до приготування Великодніх хлібів мало того, що у кожному регіоні мало свої особливості, та ще й в кожній родині мало свої таємниці, які, між іншим, дбайливо передавались із покоління в покоління, - розповідає завідувачка відділом етнографії Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторія Наумчук. - Цікаво, що господині заздалегідь думали про приготування пасок. І це було таке собі приготування до пригодовування. Похапцем, як це часто трапляється в наші дні, ніхто нічого не робив - як і годиться, все було ретельно розплановано.
Вікторія Миколаївна нагадала, що надзвичайно багатими на Україні є традиції малювання писанок. Цей процес, як і процес приготування великодніх страв, теж мав майже магічні ознаки.
- Зазвичай писанки українці писали 8 разів на рік. І до кожного календарного свята відповідно застосовувались певні орнаменти та символи. Якщо на свято 40 святих писанкарі вимальовували 40 трикутників, то на великодні дні таку писанку вже було не гоже створювати. Писанкарями чітко витримувались традиції в кольоровій гамі, символіці, орнаментації, символіці і відповідно у самій даті приготування, - пояснила етнограф. - Так, вважалось, що у п’ятницю, напередодні Великодня, не можна було пекти. Бо “хто пече, у того кров тече”. Також у п’ятницю заборонялось і писанки писати. Зазвичай, робили це саме у чистий четвер. Люди очищалися зранку четверга і зовнішньо, і внутрішньо. Хто не встигав долучитись до писання великодніх яєць, робив це у суботу. Фарбовані яйця часто за давньою традицією укладали на пророслу зелень пшениці або вівса. І Великодні хліби, і яйця, і запечене м’ясо у народній свідомості наділялись надприроднім значенням та особливою цілющою силою. Колись одне пасхальне яйце зберігали до початку сівби, і брали із собою у поле сіяти, аби врожай був багатим. Взагалі, яйце сприймалося як символ Всесвіту. Люди вірили, що воно було здатне подібно до насіння відроджувати життя. Це власне було і є уособлюванням ідеї воскресіння.
Відомо, Великодню передує довгий Піст. Обряд розговин (або початку споживання скоромної їжі після посту) в різних регіонах України відбувається по-різному. На Поділлі, Волині та Західній Галичині, наприклад, до наших днів зберігся такий ритуал, коли господар три рази обходить стіл із мискою, наповненою свяченою іжею.Потім він розрізає кілька свячених яєць та підносить кожному члену сім'ї шматок яйця з такими словами: “Дай нам, Боже, і на той рік дочекатися Світлого Воскресіння Господнього в доброму здоров'ї!”.
У Центральній Україні під час розговіння люди старались не впустити жодної крихти освячених наїдків на підлогу. Тож кожну крихточку дбайливо підбирали і кидали у вогонь. Шкаралупи зі свячених яєць кидали у водойми–озера чи річки. Існувала та збереглася традиція після розговіння вмиватися з миски, в яку клали монету та дві крашанки. Потім воду також виливали у вогонь, який мав все очистити.
А от напиватися під час розговіння не можна було категорично. Наші предки вірили: хто нап'ється на розговинах, того Бог покарає - ця людина цілий рік буде ходити, як сновида.
Підготувала Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
