Про те, що в Черкасах виробляли годинники, мені було давно відомо. Не знав лише, що аж так багато. Тобто навіть не числом багато, а виробництв тих було чимало, пише на своїй сторінці в соціальній мережі "Фейсбук" черкаський краєзнавець Борис Юхно.
Якось довідався, що на “Фотоприладі”, який добряче постражав у часи конверсії, почали складати годинники. Засвідчив повагу тодішньому директору Анатолію Глущенку (вічна пам’ять, справжній керівник був і людина хороша), і він сам привів мене на годинникову дільницю цеху № 8. Відрекомендував.
Та однаково – допоки мене “помітили”, довелося довгенько посидіти, розглядаючи на стінах і підлозі монументальні, але при тому дуже красиві “машини”. Особливо вражали напільні: у людський зріст, з великими блискучими маятниками, монотонні рухи яких потроху вимикали свідомість. Здається, чимось таким екстрасенси користуються. Думки якісь не до теми почали шмигати... Чого вони напільні? Піл – то українською дерев’яний лежак або лежанка через стіну від печі, взимку на ній дообрее... А “пол” – підлога. То як буде правильно, підлогові? Не звучить. Підложні? Повна дурня, фальсифікатом віддає. А, там якийсь мовний нюанс ніби.
У білих халатах Володимир Стороженко та його син Олександр нагадували хірургів. Ще й спеціальні інструменти, й слова незрозумілі. Відповіді мені (якщо вже директор привів, то куди дінешся) – “так-ні”, “можливо-навряд”, “поживемо-побачимо”.
Набридло, так я нічого не дізнаюся. Залишався останній варіант, свідома провокація. “Скажіть будь ласка, а вам не здається, що сьогодні механічні годинники в корпусах з дуба й самі мають трохи “дубовий” вигляд?”. Негарно, звісно, послуговуватися такими прийомчиками, але інколи вибору не залишається. Ну не виженуть же. Аж тут мене “в упор помітили”.
На абсолютно щире переконання Стороженків, які потроху повернулися до стану емоційної рівноваги, лише такі годинники – механічні, з натуральних матеріалів і складені вручну, мають право ототожнюватися з Часом як одним з двох вселенських вимірів. Володимир Олексійович навіть зізнався, що для нього бачити пластмасову пресформу “під старовину”, але на елементах живлення, – це глибока особиста образа. Тому він ніколи не заходить у відповідні відділи магазинів техніки. А будь яка модель “Перлини” (таку назву мала фотоприладівська марка) начисто позбавлена синтетичних матеріалів.
Усі вироби черкаських майстрів, понад 20 моделей яких з’явилися у заводському КБ “Стріла”, поєднали технічну досконалість, високохудожнє виконання та перевірені епохами матеріали. Дуб, латунь, сталь, скло: часоміри “Перлини” стали єдинокровними правнуками й онуками тих, які давно відзначили вікові ювілеї. Навіть їх величавий бій видавався співзвучним. Знаю, бо мій дід привіз з Німеччини трофея, якраз настільного годинника. Коли відміряний дідусеві час зупинився, – як це завжди буває, – став і його годинник. Невдовзі сільський майстер “фашиста” полагодив, бо то був єдиний годинник у хаті, а для повної “реставрації” ще й підмалював йому сріблянкою циферблата та коричневою фарбою для підлоги – корпуса. Ну хоч з боєм він нічого зробити не міг.
Але великі хронометри сучасності увібрали не лише зовнішні риси попередників та матеріали. Те, що приховувалося за масивними корпусами, стовідсотково відтворювало технічні рішення європейських майстрів ХІХ століття. І все разом гарантувало – вік виробів черкаських майстрів буде не меншим, аніж у прототипів. Хоча Стороженко-старший скромно зазначив: 50 років гарантуємо, а далі, десь отак 2050-го, треба буде повна профілактика.
Ця розмова відбулася у травні 2004 року. За прохідну я вийшов страшенно гордий тим, що Черкаси мають унікальне виробництво, що ми тут хоч у чомусь – “Швейцарія” (власне за профілем – більше, мабуть, таки “Німеччина”). Що “Перлини” вже відміряють роки у дуже високих місцевих і столичних кабінетах, а невдовзі, коли виробництво розшириться, стануть гідною складовою інтер’єрів простих “гурманів часу”.
Років за десять не з добра “Фотоприлад” опинився в епіцентрі загальної уваги, тож випала нагода поцікавитися, як там наші годинники. Було лихе передчуття, що “ніяк”, адже хоч про якісь промислові успіхи у нас тепер “дзвонять” гірше нахабного будильника з режимом дублювання сигналу, не пропустиш. На жаль, воно справдилося.
“Серед наших підприємств першим узявся за годинникове виробництво приладобудівний завод у Черкасах. Його настінні годинники “Кобзар” двох модифікацій добре відомі не лише на Черкащині, а й у багатьох інших регіонах. Корпуси цих приладів часу досі були тільки пластмасовими. Тепер у покупців буде більший вибір. На заводі готуються до випуску годинників у дерев’яних корпусах.
А ось ще одна майбутня новинка. Незабаром тут почнуть виготовляти настінні, так звані офісні годинники, тобто призначені для службових приміщень. Заводські дизайнери розробили для них цікаву форму, оригінальне оздоблення.
Перші тисячі настільних електронних годинників відправлено в торгівлю з НВО “Ротор”. Добре продумано в них дизайн. Час засвідчують цифри, які висвічуються на пристрої. До речі, цей прилад з будильником. Він зможе запропонувати вам кілька мелодій, тож вибирайте на свій смак. “Ротор” планує випускати годинник, який вмонтовано в корпус радіоприймача.
Ще одним виробником годинників став “Магніт” у Каневі. На цьому заводі випускають таймери, які не тільки показують час, а й здатні подати вам певний сигнал за заданою програмою.
А ще випустить першу партію годинників й спільне підприємство “Агроінт” у Черкасах”.
Читайте також: Черкаський краєзнавець розповів цікаві факти про Корсунь-Шевченківський.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
