Андрій Хливнюк — соліст гурту "Бумбокс" служить у Києві у складі окремого підрозділу столичного управління патрульної поліції. В інтерв'ю Суспільному він розповів про свої думки у перший день війни, про те, як триває служба у Києві та як це — захищатися від російських слухачів, які виросли на його піснях.
Якою була перша думка, коли почалася війна?
Я чекав на загальну мобілізацію, мені було чим зайнятися — евакуював рідних. Я знав, що робити, все у принципі зрозуміло було. Це як у рок-н-рольному турі: ти знаєш, о котрій прокидатися, коли саундчек. Ми готувалися взагалі всі 8 років до цього, хоча до останнього у це не вірилося. У багатьох інших підрозділах люди воюють у тому, що в них вже було з собою, — отримали тільки зброю. Комусь видавали підсумок із двома магазинами, автомат Калашникова і штик-ніж, тому мусили готуватися. Хтось воює зі своєю зброєю, хтось доводить до розуму те, що отримав. Багато хто взагалі, на жаль, на передній лінії не має того, що маю я. Мені пощастило, у мене обличчя більш відоме. Це підрозділ вогневої підтримки патрульної поліції Києва, я один із бійців бронегрупи швидкого реагування.
Як служба?
Нормально, я люблю кататися на машині під музику. Зброя, звісно, не мікрофон, але я теж розібрався, як вона працює.
Я відчуваю вдячність, повагу і дуже пишаюся тими людьми, які були не готові до війни, але звільняють міста. Розуміти, що ворог може брати заручників, використовувати живий щит — це дуже боляче. Я дякую волонтерам, які не готові були взяти зброю до рук, але роблять все 24/7, щоби в нас було що їсти, що вдягнути, де помитися. І, безумовно, я щасливий і пишаюся тим, що черга не за гречкою, а за зброєю — це дуже надихає. Я і раніше пишався тим, що я українець, не маючи на увазі кров, націю чи колір шкіри, а тим, що я просто люблю цю країну. Якби мені хто сказав, що я настільки буду пишатися співгромадянами, я би сміявся. Тепер мені дуже тепло й приємно від цього.
Що пишуть прихильники з Росії?
Зазвичай звичні речі для тих, у кого є знайомі в Росії, — що їм соромно.
Що ти їм відповідаєш?
Нічого, а що тут скажеш?
Як ти вважаєш, чому так сталося?
Якщо ти розумієш, як працює медійна машина, що таке прайм-тайм, гаряча новина, тебе це питання не дуже хвилює. Кажуть, і козла можна навчити палити. Мене здивувала відсутність критичного мислення, аж настільки значуща. І мене трішки дивує, що я і мої побратими взяли зброю до рук, щоб захищатися від моїх слухачів, які виросли на моїх піснях. Це трошки дивно, але вже, як є.
Як далеко ти зараз плануєш своє життя?
Моє життя зараз сплановане дуже сильно — від зміни до зміни, від виходу до виходу. Коли не вихід або не гуманітарна місія, є чим зайнятися: хоча б відповісти на мільйон ваших "як ти?" в телефоні, і це дуже-дуже приємно. А також мити, прибирати, готувати, допомагати — роботи вистачає.
Як сьогодні виглядає Київ і як воно — жити в ньому?
Паркуйся, де хочеш. Трішки шкода, що Glovo доставляє не все, що треба, але я пишаюся вами, пацани із доставки і ті, хто її налагодив. Це просто дуже круто. Щоб на 20-й день війни запрацювало Glovo.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
