«Знайдене покоління» – це переінакшена цитата американської письменниці Гертруди Стайн «Ви всі – втрачене покоління». Крилата фраза стосувалася бійців, які так і не призвичаїлись до життя у соціумі після Першої світової війни. Знайдене покоління – це усі, хто переймається бойовими діями на сході: учасники АТО, волонтери, сім’ї солдатів, які у сучасних українських реаліях знаходять мету, щоб жити, розуміють своє призначення та попри перешкоди не опускають рук. «Знайдене покоління» – це документальні історії про таких людей. Перший фільм з цього циклу – про Олександра Сергієнка, інформує "Громадське ТБ: Черкаси".
Токар із теплової електростанції опинився у лавах української армії ще на початку війни на сході України. Повернення до мирного життя для бійця стало проблемним: після війни Олександр став погано чути. Він не пройшов медичне обстеження на роботі, а тому вже не може займатися улюбленою справою – токарством.
– На Черкаській ТЕЦ ще попрацюю кілька тижнів. Через проблеми зі слухом після війни я не пройшов медогляд і підприємство мусить запропонувати мені інше робоче місце. Але мені їхня пропозиція не подобається. Державній системі я вже не потрібний, бо я "відпрацьований матеріал". Добре, що ми із товаришем почали власну справу. Народ зараз жаліється, що життя погане. А що ви зробили, щоб воно було краще? Всі сиділи на ТЕЦ, коли був Майдан.
Зараз Олександр має власну майстерню, про яку мріяв усе життя.
– А що робити в квартирі? Дивитися телевізор чи комп’ютер? Мені нудно, хочеться щось майструвати. Коли люди йдуть на війну, треба, щоб у них була мотивація, окрім як воювати. Щоб хотілося повернутися, треба, щоб була незакінчена робота вдома. У мене був мотоцикл, який я хотів відремонтувати. Я повернувся і зробив це.
Боєць пережив вихід із Ізваринського «котла», і його ставлення до себе змінилося.
- Після війни я почав ставитися до себе краще, адже коли ми йшли на війну, люди бачили в нас людей, на котрих потрібно рівнятися. І цьому статусу зараз треба відповідати. До навчання почав ставитися теж краще, адже, попри погане здоров’я, якби я мав вищу освіту, то був би майстром на заводі. А от до оточення я почав ставитися гірше. Адже, коли повертаєшся на "гражданку", бачиш в очах людей байдужість. Те ж саме стосується і друзів – вони не можуть зрозуміть мене.
Реабілітацію він проходив у госпіталі в Дахнівці.
– Я поцікавився у психологів, чи нормально, що я постійно шукаю відео із боями в АТО. Сказали, що я хочу пережити ще раз вихід із "котла" і це нормально. Але я відчуваю провину, що ми там багато втратили: і хлопців, і техніку.
Нещодавно у Олександра народилася друга дитина.
– Діти у бійців будуть справжніми українцями. Бо вони не бачили СРСР. Друга дитина для мене – це для мене щастя. Тепер я усвідомив, що багато чого хочу змінити в житті. Моє майбутнє буде кращим. Головне – не здаватися, боротися із потоком. Будемо брати від життя все найкраще!
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
