Подія, що відбулася на початку квітня в Черкаській ОДА, неабияк сполошила та розбурхала місцеву спільноту, особливо представників культури. Адже несподівано для всіх у конкурсі на заміщення посади директора новоутвореного Департаменту культури та зв’язків з громадськістю, перемогу отримав місцевий підприємець, відомий у широких колах поціновувач історії Черкащини, учасник АТО Олег Островський.
Та яке відношення він має до культури? Прийшов свій бізнес просувати? Що він взагалі вміє та знає? Тепер всі гроші підуть на Чигиринщину, на «Дикий хутір»? – у громадськості одразу виникло чимало питань та претензій до кандидатури Островського.
«Про все» вирішило дізнатися відповіді на всі ці питання у самого пана Олега.
- Ураховуючи вашу біографію, тобто відсутність досвіду роботи в такій делікатній сфері як культура, все ж таки, що спонукало, чи хто спонукав вас подати документи на посаду керівника цього напрямку в Черкаській ОДА?
- У мене два дипломи про вищу освіту, черкаський і київський - Національного університету ім. Богдана Хмельцького і Міжрегіональної академії управління персоналом. Обидва дипломи не стосуються ні журналістики, ні сфери культури. Але вже майже шість років я є головним редактором всеукраїнської газети «Козацький край». Чотири роки працюю директором Музею історії Холодного Яру. Із 2004 року займаюсь громадською діяльністю в сфері культурної спадщини та історії. Брав участь у зйомках документальних фільмів – як меценат і навіть як актор, в одному з них («Вони боролись до загину») знімались ми з козаками, я грав роль отамана Василя Чучупаки. Був спонсором підготовки й друку книги Юрія Горліса-Горського «Ми ще повернемося», в якій зібрані всі його твори (крім роману «Холодний Яр»). Ми з однодумцями встановили в Черкаській області близько десятка пам’ятних знаків, які вшановують героїв Холодноярської республіки і період Козаччини. Тобто, більше десяти років я займаюсь історією, культурою, організовую фестивалі і козацькі, і патріотичні, і в Холодному Яру, і в Чигирині, допомагаю з організацією подібних заходів на Звенигородщині, Чорнобаївщині. Очолювана мною газета «Козацький край» була інформаційним спонсором цілого ряду фестивалів на Черкащині та за її межами – зокрема, луцького «Бандерштату» та інших. Ось знову на підході ще один фестиваль - «Холодний Яр»… Тобто, як бачите, у мене виключно практичний досвід.
Повертаючись до причини подання мною документів на зазначену посаду – мене спонукало насамперед бажання попрацювати на розвиток культури, яка довгий час знаходилася у занепаді, та допомогти формуванню відкритості влади. Якщо вміємо критикувати владу – то маємо і вміти відповісти за свої слова, включившись самому у роботу…
Крім цього, в квітні 2015 року вийшов Указ Президента про вшанування борців за волю України періоду 1917-1921 років, який передбачає великий обсяг роботи– там треба і відкривати нові музеї та експозиції, і впорядкувати місця поховань, і реабілітовувати учасників визвольних змагань. Наступний рік 2017 – це 100-річчя створення Вільного козацтва, а відбулося це на Черкащині…
Я б собі не пробачив, коли б пропустив цей шанс, який мені можливо дав Всевишній для впровадження моїх ідей та реалізації задумів. І мені було б прикро, якби в силу мого небажання брати на себе відповідальність ці святкування пройшли не на тому рівні.
Так що, фактично причиною моєї участі у конкурсі стало бажання радикально змінити підхід нинішньої влади до проблем культури та оживити своїми діями той бюрократичний сегмент, який в більшій мірі гальмує культуру, аніж сприяє її розвитку.
- Що ви насамперед плануєте здійснити на посаді директора Департаменту культури? Які у вас «стратегічні» задумки та проекти?
- Ще готуючись до конкурсу на заміщення посади, я прописав програму розвитку на найближчі два роки, причому вона стосується як культури, так і зв’язків із громадськістю. Там чітко прописано сьогоднішні проблеми, моє бачення щодо шляхів їх вирішення, розвиток галузі культури та інформаційної політики.
У першу чергу, я хочу захистити працівників культури. Сьогодні працівник музею з науковим ступенем отримує близько 2000 тис. гривень. Якщо зараз випускник університету прийде працювати, його заробітна платня становитиме взагалі мінімальну суму. То яку від нього просвітницьку роботу можна вимагати? Та ніяку! Тому першочергове - це добитися гідної оплати праці. І тільки тоді, навіть морально, я зможу вимагати з підлеглих виконання завдань, які я перед ними ставитиму.
Єдиний шлях, який я поки що для цього бачу -це направлення бюджетних коштів, яких і так дуже мало, насамперед, на забезпечення матеріального заохочення працівників, створення їм комфортних умов праці.
А вже для культурно-просвітницьких проектів залучати кошти спонсорів, меценатів, благодійників.
По-друге, в мене в планах є проведення повної інвентаризації об’єктів археології, історії та природи. Є такий Державний реєстр нерухомих пам’яток України, який давно не оновлювався, і тому ці об’єкти залишені без нагляду та контролю, що призводить до їх розкрадання та руйнування.
Далі –хочу зробити 2-3 нових туристичних маршрути, зробити молодіжні фестивалі, які приваблять у першу чергу молодь. Не зациклюватись на класичному формулюванні «Черкащина – край Богдана і Тараса», а відкривати нові напрямки і маршрути: екскурсія на козацькій чайці з Чигирина до с. Вереміївка, де створено автентичний козацький хутір, з тієї ж Вереміївки перепливти в Канів… На водні маршрути до цього часу чомусь ніхто не звертав уваги. У мене в планах - розробити та впровадити екстрим-маршрути з Канева пішки до Корсуня, а там і до Буцького каньйону вже недалеко… Це повинно привабити молодь, яка фактично є нашим майбутнім двигуном розвитку туристичної галузі.
Моя програма називається «Черкащина – це воля і дух нації». Назва вибрана не випадково, оскільки саме на Черкащині проходили суспільно-вагомі історичні події. Свого часу Чигирин був столицею України, тут вершилася історія нашої держави, саме на Черкащині пересікалися інтереси тогочасних гігантів геополітики - Османської Імперії, Речі Посполитої, Московської держави та інших. Не треба зосереджуватися виключно на постатях Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка. Тут жили і працювали Чорновіл, Симоненко, Піддубний та безліч інших… Це наша історія і її потрібно не приховувати за хуторянством і провінційністю.
Ще у планах - відновлення старих та встановлення нових охоронно-інформаційних вказівників із залученням коштів спонсорів для відновлення та дослідження історичних та культурних пам’яток нашої області.
У мене вже на сьогоднішній день є певні домовленості з людьми, які готові допомагати мені в усьому задуманому і ціла низка масштабних проектів, які лише чекають на реалізацію…
- Серед черкаської спільноти активно циркулюють чутки, що ви в першу чергу зосередитесь на напрямку культурного розвитку Чигиринського району, зокрема культурно-історичного заповідника «Холодний яр», обходячи стороною інші райони області, які не менш потребують уваги на культурній ниві.
- Я вже окреслив напрямки майбутньої діяльності -мене цікавить розвиток всієї області, а не Чигиринщини.
Зрозуміло, що пріоритетом для мене буде гідне вшанування 100-ліття Вільного козацтва, оскільки це відповідатиме Указу Президента. По можливості, за рік планую відкрити музей. Проте, це буде не тільки в Чигиринському районі, це можна буде створити і в Гусакові, і в Козацькому - на Звенигородщині, Канівщині, Уманщині - багато де. Треба ще чітко зрозуміти, що музей повинен виконувати ті функції, для яких створений. А для цього треба розвивати логістику. Ось у Мошнах створили музей-хату Шевченка, але там немає ані дороги, ані інших елементів інфраструктури. Так і будь-який інший новий культурно-історичний об’єкт – без відповідної інфраструктури, без туристів, він потихеньку зруйнується та розкрадеться.
У будь-якому випадку, для мене однаково важливі будуть як проблеми творчого колективу у Шукайводі на Христинівщині, так і у філармонії в Черкасах. Намагатимусь підходити до вирішення проблем без розподілу на улюбленців та «гидких каченят».
- Яка ваша позиція щодо планів будівництва у Чигиринському районі скандальновідомих курників «Нашої Ряби»? Чи не вважаєте ви, що створення такого підприємства на Чигиринщині, окрім певного позитиву в економічній складовій, може нанести непоправну шкоду місцевій екології та культурній спадщині району?
- На сьогоднішній день я не бачив проекту будівництва цих курників. Спілкувався з представниками багатьох організацій і всі стверджують, що конкретного проекту не існує. Ситуація неоднозначна - як підприємець, як бізнесмен, який розпочинав власну справу ще в далекому 1997 році, я знаю, що для економіки Чигиринського району це було б добре, оскільки він повністю дотаційний, там величезні недоїмки по бюджету. Я це знаю, оскільки досконально вивчив економіку регіону, коли претендував на посаду голови Чигиринської РДА. Немає в районі бюджетоутворюючого підприємства. І, за великим рахунком, залучення інвестицій «Нашої Ряби» - це створення робочих місць, фінансові кошти для оздоровлення району, податки. І більшості населення району це більш життєво важливо, аніж ті ж історія і культура.
А з позиції патріота і чигиринця я - проти створення такого підприємства без виконання ряду дуже важливих умов. У мене були зустрічі з представниками «Нашої Ряби» щодо підтримки їх спрямувань. І я їм повідомив про свою позицію: перед будівництвом курників, громадськість обов’язково повинна побачити проектну документацію. У ній обов’язково має бути передбачений забір води з Дніпра, а не з ґрунтових та підземних вод, контроль на викидами, переробка відходів.
Я їх попередив, що, якщо ми зрозуміємо, що ці умови не виконуються, то ми із козаками перекриємо бульдозерами трасу, і ви не зможете забезпечити існування своїх курників. І це стосується не тільки «Нашої Ряби» - якщо будь-який інвестор порушуватиме природоохоронні вимоги при будівництві своїх підприємств – він тут зустріне жорстку протидію громадськості.
Я навіть готовий особисто профінансувати експертне оцінювання проектної документації, у т.ч. і незалежними експертами за кордоном, щоб було видно всім зацікавленим, що інвестор не дурить, а чітко дотримується своїх зобов’язань.
- Ні для кого не секрет ваші родинні зв’язки з власницею ресторанно-готельного комплексу «Дикий Хутір». Чи не буде це фактором лобіювання інтересів саме цього бізнесового проекту на шкоду іншим не менш цікавим та туристично-привабливим.
- (сміється) «Дикий Хутір» – це дійсно моя ідея, від назви - до форми втілення. Розпочалось це в 2007 році виключно за рахунок приватних коштів. А на сьогоднішній день - це вже бренд.
Не зважаючи на те, що це моє дітище – я лобіюватиму всі проекти по Черкащині, де я зрозумію і побачу перспективу розвитку. Будь хто може їх мені презентувати, чим більше таких проектів - тим краще. Я не буду лобіювати інтереси бізнесу і в першу чергу «Дикого Хутора». Чому? Тому що це - не державне підприємство. А от на хуторі Буда є такий державний заповідник «Холодний Яр», інтереси якого я буду лобіювати, як і інших подібних заповідників по всій області. На всіх рівнях, де зможу і не зможу. Я хочу окультурити території цих місцин. Я знаю, що якесь фінансування на це виділяється, проте його не видно. Коли приїжджають іноземні делегації, одразу кидається в очі, де державне – занедбане, і де приватне – охайне.Тож діалог з бізнесом буде один – допомагайте розвитку культури на Черкащині.
- Які культурні напрямки для вас є більш пріоритетними і чому?
- У мене немає пріоритетних напрямків в культурі. Вони всі важливі. Будемо допомагати самодіяльним аматорським колективам в сільській місцевості, розвивати їх. Вони багато фінансів не просять. Там лише невеличкі вкладення – допомогти транспортом, вирішити питання про опалення, про костюми для виступів.
Це й шлях у життя для молоді. Це самобутня культура районів, наших сіл, яку потрібно розвивати, а не душити в зародку. За великим рахунком, майже 90% процентів нинішніх політиків, творчої еліти, письменників, музикантів, функціонерів владних органів вийшли з села. Але складається враження, що вони своєю діяльністю навмисно намагаються викорінити пам’ять про це, забуваючи про своє коріння та знищуючи майбутнє.
Не менш важливий напрямок, на якому я акцентуватиму свою діяльність – інформаційна політика. Ми 25 років програвали Росії інформаційну війну…
А ми ж повинні реагувати на всі події, інформувати населення, орієнтувати його у шаленому потоці інформаційних новин, «викидів», повідомлень та «фейків». Ми маємо інформувати, пропагувати, агітувати за українське! Все повинно починатися з елементарного – анекдоту українською мовою, пісні, прислів’я, приказки. Але, на жаль, інформаційну війну ми програвали, і зараз продовжуємо програвати. А приховані сепаратисти своєю бездіяльністю та байдужістю продовжують руйнувати Україну зсередини.
Тож, якщо мене затвердять на цій посаді, я планую розробити досить радикальний проект, який повністю змінить інформаційну політику на Черкащині.
- Як ви плануєте долати бюрократичну складову управлінської діяльності, чи вистачить у вас запалу та сил боротися з інертністю та закостенілістю чиновницького апарату від культури?
- Зізнаюсь - боюся я не відповідальності чи роботи, боюся, що ця бюрократична тяганина вб’є бажання працювати та засмокче у свою паперову трясовину. Але я відношусь до тієї категорії людей, що, «якщо взявся щось робити, то роби».
Я хочу підібрати команду активних, професійних людей, які хочуть працювати і бачать перспективу своєї праці. На жаль, кадровий резерв - дуже слабкий. У мене є бачення кандидатів на посаду моїх заступників. Безпосередньо до вирішення цього питання я підійду, коли вже буде чітко визначене моє призначення.
Звільняти ж нікого не буду. Я чітко поставлю завдання - і за наслідками їх виконання, за рівнем креативності та ефективності, робитиму відповідні висновки. Це не школа, не інститут. Я змушу людей працювати і покладу край «совку» в культурі і зв’язках з громадськістю.
- Чи готові ви внутрішньо до постійної, беззастережної, а подекуди і неаргументованої критики з боку громадських активістів, ЗМІ, пересічних громадян тощо? Ви ж розумієте, що всім хорошим не будеш – і, якщо ви спрямуєте зусилля, припустимо, на музейну справу, вкрай невдоволеними виявляться театрали або любителі хорового співу.
- (посміхається) Я козак! Правильний козак. У цьому житті дуже мало речей, які можуть мене злякати. Я багато чого пережив. Так, я не ідеальна людина. Кожен має право на свою думку. І це не означає, що думка опонента неправильна. На жаль, у нашому суспільстві є певна оціночна обмеженість, сформована суб’єктивними факторами, вихованням, наявністю або відсутністю фінансів тощо, і це дуже впливає на поведінку людей.
Я не буду випрошувати кошти в держави, працюватиму з тими, хто зацікавлений, хто може та бажає допомагати. Козаки ніколи не жебракували (сміється).
Такий підхід до роботи я планую використати і у вирішенні питання про фінансування ремонту приміщення Драмтеатру. Окрім виділених на нього державою коштів, маю намір використати недержавний сектор, розписати конкретно план дій, який передбачатиме збір коштів для ремонту. Це і залучення діаспори, і митців, і неурядових організацій, і грантових коштів тощо. Інструментарій для того, хто дійсно хоче допомогти, -великий. І я його планую використати в повному об’ємі.
Якщо це комусь не подобається - хай критикує, але спочатку щось сам зробить. Я відкритий для діалогу та конструктивної критики, яка несе елемент творіння, а на деструктив та негатив не реагуватиму.
Повторюсь - я не дипломований професіонал в питанні культури. Але у нас ось уже 25 років культурою опікуються професіонали – заслужені, народні, професори, академіки… І де ця культура зараз?..
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
