Навіть крижане серце розтане при згадці "Будинку дитини". Щоб працювати в цьому закладі, потрібно бути доброю, відкритою і морально сильною людиною. Такою як Лариса Лут. Тільки-но бачиш цю жінку, одразу розумієш, що доброта – її кредо, а турбота про дітей – невіддільна частина життя, пише "in.ck.ua".
У перший же день чужі діти називали мене мамою
Ніколи не забуду перший робочий день. Я прийшла сюди зі звичайного дитячого саду, мене одразу направили в групу дітей другого року. Я була одна, нянечка захворіла, протягом доби все довелося робити самостійно – прогулянка, годування, вечірній туалет, сон, ремонт одягу. Йшла потім додому, думала, місяць відпрацюю і піду. З часом зрозуміла, що це моє до кінця життя. Хоча таку роботу не кожен витримає. Були випадки, коли приходили з дитячого садка хороші вихователі, але тут не впорались з роботою.
У перший же день чужі діти називали мене мамою. Діти, які ростуть без батьків – особливі. Щоб завоювати їхню довіру, потрібно бути з кожним із них щирим і добрим. У них стільки любові та ніжності, яку вони хочуть віддавати. І коли малюки бачать, що ти по-справжньому їх любиш, від них йде така сама віддача.
Щоденне правило – багато разів обіймати всіх малюків
Головне – давати дітям відчуття, що їх тут люблять. Щоранку дітки чекають зустрічі з вихователем. Важливо приділити увагу кожній дитині, запитати, як спалося і що снилося, помилуватися малюком, щоб він весь час відчував турботу. Ми звикли ставитися до всіх вихованців, як до рідних.
Як сильно не любили б дітей усі 13 дорослих, закріплених за групою, маму не замінить ніхто. Багато дітей не знають, що таке повноцінна сім'я, які стосунки повинні бути між членами сім'ї, як формується сімейний побут, робота, відпочинок. Тому наш колектив працює над створенням програми, яка розкриє діткам цінності родини. Це будуть міні-заняття, які розкажуть про багато моральних аспектів, здоровий спосіб життя, повагу один до одного. Адже діти дуже скоро виростуть і самі стануть батьками. Тому вони змалечку повинні вчитися доброї сімейної мудрості.
Я всім працівникам кажу – "Поставте себе на місце цих дітей". Ви відпрацювали 24 години, вийшли за двері з думкою "Ура, відпрацювала". А діти тут перебувають місяцями і роками. Напевно, їм набридають одні й ті самі стіни, разом їсти і купатися.
Усі дітки знають своїх вихователів і графіки їх роботи. Часті зміни дорослих завдають маленькій дитині психологічного дискомфорту, тому в кожній групі – свій персонал. Діти знають, хто з вихователів працює сьогодні, а хто – завтра.
Я дуже хотіла усиновити одного хлопчика, але чоловік був проти
Важко розлучатися з дітьми, коли вони виростають. Був один вихованець, якого я дуже полюбила і люблю досі. Я хотіла всиновити хлопчика, але чоловік був проти. У мене тоді почалася депресія, довго залишалася на роботі, хвилювалася. Я вклала душу в цю дитину і не хотіла її відпускати.
Його всиновили італійці, зараз йому 18 років. Я досі з ними спілкуюся, один раз була у них у гостях. Батьки представили мене подругою мами, щоб не травмувати дитину. Але, мабуть, у свідомості збереглися спогади, тому що через рік розлуки малюк звернувся до мене на ім'я. Зараз я за нього спокійна і рада, що він щасливий.
Живу мрією ще раз з ним зустрітися, зберігаю вдома дитячі фотографії. У мене є доросла донька, всі мої рідні з розумінням ставляться до моєї любові до цієї дитини.
Деякі історії про дітей без сліз не згадаєш
Історія трьох друзів зворушила всіх працівників Будинку дитини. Трирічні Саша, Женя і Олег (імена дітей змінені – ред.) сильно товаришували. У Олега була мама, яка не могла його забрати за станом здоров'я. Через певний час Сашу і Женю забрали в нові сім'ї. Перш ніж піти, Сашко сказав Олегу: "Не сумуй, за тобою теж прийдуть, і ти скоро підеш додому". Після цього Олег замкнувся в собі, перестав посміхатися, неохоче грався з дітьми. Так тривало два місяці, його обличчя застигло без емоцій. Розтопити серце хлопчика вдалося тільки на його день народження. Я зібрала іграшки, які у мене були, і роздала працівникам Будинку. Протягом усього дня хтось із нас заходив до хлопчика, міцно обіймав і казав: "Я так сильно тебе люблю, ти найкращий і рідний". Наприкінці дня Олег щиро засміявся, відтоді посмішка була на його обличчі щодня. Через певний час його мама подолала хворобу і забрала хлопчика додому.
Якою не була б мама, для своєї дитини вона все одно залишиться найкращою. У нас жив хлопчик, мати якого фактично бомжувала. Вона регулярно приходила до сина і завжди приносила палку ковбаси, яку купувала, здаючи пляшки. Хлопчик завжди радів гостинцю і маминому візиту, з нетерпінням чекав її і говорив, що його мама – найкрасивіша. Якось на свято ми розділили пиріг між дітьми. Але цей малюк свій шматочок пирога сховав у кишеню. Коли у нього запитали, навіщо він це зробив, хлопчик відповів: "Я мамі віддам, вона скоро прийде".
Кожен із нас може зробити життя особливих діток більш радісним
У "Будинок дитини" постійно потрібні засоби для догляду: дитячі креми, масла для масажу, вушні палички, олійки, присипки, шампуні, вологі серветки, памперси. Також книжечки та канцтовари для дитячої творчості: розмальовки, альбоми для малювання, папір, пластилін, фарби, олівці, фломастери, картон тощо. З іграшок можна принести навчальні дидактичні ігри: дерев'яні букви на магнітах, цифри; кубики, розвивальні конструктори, "Лего" з великих модулів, машинки і ляльки.
Контакти: вул. Капітана Пилипенка, 2; тел. 64-11-14.
Черкаський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей від 3 до 18 років також потребує памперсів, засобів для догляду, канцтоварів і книжок. Ще діткам не вистачає настільних ігор.
Контакти: вул. Чайковського, 40; тел. 64-22-00.
Фото надала героїня публікації.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
