Віталій Яковенко — начальник караулу 3-ї ДПРЧ в місті Черкаси. Професію Віталій обрав за прикладом батька, який присвятив життя Службі порятунку.
Наразі він начальник караулу в пожежній частині, яку колись очолював батько. А тому на службу заступив як додому прийшов, адже малим частенько бував тут і спілкувався з вогнеборцями.
Як начкар, Яковенко має щохвилини приймати рішення, від яких залежить і безпека особового складу, і результат роботи караулу. Це велика відповідальність. Каже, буває рішення приймаються не легко, але Віталій не цурається дослухатися до більш досвідчених колег.
Надзвичайні події — це завжди небезпека. Ризик для власного життя — це “тонкощі” професії рятувальника.
“Ліквідовували ми пожежу на даху триповерхової будівлі. В якийсь момент я відчув, що піді мною починає прогинатися покрівля і у будь-яку секунду я міг провалитися. В умовах сильного задимлення я почав бігти звідти і наш командир відділення схопив мене на краю даху. Він допоміг мені спуститися автодрабиною”, - згадує Віталій і наголошує, що довіра в колективі має величезне значення у рятувальній справі, коли знаєш, що товариші по службі завжди підстрахують і в прямому сенсі слова — не дадуть тобі впасти.
Дійсно, робота у рятувальників завжди була небезпечною, а під час війни цей фактор в рази помножився. Ситуації тепер більш непередбачувані і всі розуміють, що може статися абсолютно будь-що.
“На ліквідації наслідків ворожих прильотів, завжди є загроза повторних обстрілів. Працювали ми вночі на об'єкті і почули цей характерний звук мопедів. Бігти до укриття вже не було часу, тому ховалися під бордюрами. Тоді шахеди впали за метрів 50-100 від нас. На щастя, ніхто не постраждав. До речі, на цей об'єкт я виїжджав вже 4 рази”, - розповідає Віталій.
“Страх і за себе, і за колектив звісно є в такі моменти. Вже багато випадків, коли рятувальники отримували поранення або навіть загинули. Мій добрий знайомий служив у Сумах і загинув під час обстрілу”, - з тугою каже він.
Важко знайти приємні моменти у роботі надзвичайників, але ж врятоване життя — то завжди найкращі емоції!
“Нас викликали на пожежу в квартирі. Коли ми приїхали, то побачили чоловіка, жінку і дитину на парапеті 2-го поверху, бо у їхньому помешканні був вогонь. Висувною драбиною ми спустили їх униз і врятували цілу родину… А колись приїхали, а через сильне задимлення в квартирі жінка вибігла на балкон на 1-му поверсі, а там грати на вікнах. Довелось зрізати їх шансовим інструментом, щоб її вивільнити”, - ділиться спогадами вогнеборець.
А вдома на Віталія чекають дружина Тетяна і 3-річний Єгорка. Хоча, не завжди чекають — частенько син приходить до тата на роботу, як колись і сам Віталій приходив до свого батька.
“Пожежними машинками грається і каска у нього є. І в садочку розповідає про мене. А як приходить у частину, то поки всі машини не обійде, поки у кожній кермо не покрутить, не піде”, - усміхається чоловік.
Отож, хто знає, може колись Єгор продовжить рятувальну династію Яковенків…
За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
