“Вороги добре отобідали і побраталися” – cтароста Черкас і Канева допоміг Іслам-Гірею очолити Кримське ханство

27 грудня 2015, 07:54

667857_2_w_1000-300x297

“До козацьких загонів, які оселились нижче дніпровських порогів, на початку ХVI століття прибився міщанин-втікач – Євстафій Дашкович. Завоював вплив своєю хоробрістю і сміливістю. Він подав ідею утворити із товаришів-утікачів впорядковане товариство, з виключно ідеальною організацією”, – писав історик Володимир Антонович у вступній статті до архівної збірки “Акты о козаках” виданній в 1863 році. – Дашкович почав із того, що відвідав Польщу. На сеймі у Петрикові в 1511 році, коли радились про способи захисту Південно-руських земель від набігів татар, запропонував, як найкращий і найдешевший засіб – визнати військом Речі Посполитої придніпровських скитальців і доручити їм охорону кордонів. Цю пропозицію прийняли.”

“Но ведь это небылица, которой можно бы уже и не писать у нас в нынешнее время, – розкритикував судження Антоновича історик Михайло Максимович у листі до помічника попечителя Київського учбового округу Михайла Юзефовича. – Статочное ли дело, чтобы на великом сейме 1511 года делал такие предложенья беглый мещанин и чтобы, доверясь такому представителю еще неустроенных беглецов и скитальцев, Жигимонт І-й уже и поручил охранение границ своего государства? Сколько тут ошибочного: от скитания Дашковича и до сейма великаго, который проходил не в Петрикове, а в Бересте!”

Вперше у писемних джерелах виходець із Південної Київщини 46-річний Остафій Дашкович згадується в 1501 році, як воєвода Великого князя Литовського Олександра. Брав участь у поході проти Московщини разом з князем Михайлом Іжеславським. В наступному році, як намісник Кричева (нині – місто в Могилівськії області в Білорусії), нападав на московські прикордонні землі. Цареві доповідали про великі збитки і спустошення від тих вторгнень. Історик Микола Карамзін пише, що у відповідь московити полонили Дашковича.

“Грамотою определено выдавать татей, беглецов, холопей, должников и злодеев, а Дашкович был у Короля Воеводою, не уличен ни в каком преступлении и добровольно вошел к нам в службу, как то и в старину делалось невозбранно”, – відмовив цар Іван ІІІ послам від Великого князя Литовського, які вимагали видачі свого воєводи. І додав: “Желаете ли истинного, прочного мира? Уступите России и Смоленск, и Киев”.

Москву Остафій Дашкович залишає на чолі 20-тисячного війська. В 1507 році відправили до Литви на допомогу Михайлу Глинському, що задумав повстання проти нового Великий князя Литовського Сигізмунда І. Причина – відсторонення Глинського від державних посад. “На що сподівався Дашкевич. В першу чергу на поразку військ своїх і Глинського. Поразку, яку мусів би сам підготувати, – припускає історик В’ячеслав Сенютович. – А після того, міг Дашкович рахувати, що його захистить князь Острожський, з яким він зав’язав приятельські зносини, коли той перебував у московському полоні. Тоді він мав довіру від московитів і допоміг втекти земляку.”

З 1510 року Остафій Дашкович згадується у відомчій переписці як канівський намісник. За чотири роки до його обов’язків король додав і старостування в Черкасах.

Як староста Черкас і Канева Остафій Дашкович був дуже суворим і вимогливим. Запровадив багато нових повинностей для міщан.

“Подводы для гонцов и послов казал им давати. Кождого дня на него робити, дрова возити, сена косити, неводы волочити и иншый дей роботы ими замышлял, чого они перед тем с предков своих неповинни были робити. Хто звера собе уловит або где рыбы добудет или бобра убьет — он с того всего половину собе береть. А который кадцу меду добудет, он не допущал им до Киева возити того продавати и за то себе жыта и иншых живностей куповати. Все себе бирал и як хотел так им то платил”. Ще Дашкович встановив обмеження на в’їзд і виїзд із замку по власних справах, брав плату за запрошення гостей міста, привласнив корчму і наказав здавати йому все майно, коней або бранців добутих у походах проти татар.

Сучасний історик Богдан Черкас вважає, що на такі кроки староста був змушений іти через прикордонне становище і погане фінансування з казни. “Його успішні військові походи, отримання широкої і часто таємної інформації з Криму, а також, політичні зносини із кримсько-татарськими сановниками — були можливі тільки завдяки централізованому управлінню і максимальному використанню людських і матеріальних ресурсів довірених йому територій.”

667857_7_w_1000

Через рік після смерті старости, мешканці його двох міст добились від короля відмінити порядки Дашковича.

Разом із відновленням довіри Сигізмунда І, староста взявся за повернення своїх маєтків на Київщині — Жубровичі, Воляншину, Луку на річці Роставиці, Носов — на Кам’яниці. Після від’їзду до Москви їх передали у власність князю Тимофію Капусті. Під час судових розбирань в 1511 році Дашкевичу довелось виправдовуватись за такий вчинок: “Я съехал с Крычева к Москве так как меня обмовили перед его милостью мои неприятели. Мне тые слухи зашли, что его милость розпорядился меня поимать и шыею карать. Боячися того, передавши замок со всим людем, я поехал. Потом, бывшы на Москве, до его милости приехал на сойм великий в Бересте. Узнавши невинность мою, отпустил гнев свой и в ласку свою панску принял и имения мои все поотдавал”.

“Остафій Дашкевич був хоробрим і хитрим лицарем пограниччя, він знав татарську мову, всі татарські хитрощі, а в степу почувався як в своїй хаті. Тяжко знайти рівного йому. Він був яскравим представником вояка цієї бурхливої і небезпечної доби”, – писав історик В’ячеслав Сенютович-Бережний в дослідженні про Дашкевича опублікованому в 1969 році.

Влітку 1521 року Дашкевич з кількома сотнями вершників взяв участь у спільному з татарами поході на Москву. Коли підійшли до міста, то татарам на чолі з ханом Мухаммед-Гіреєм винесли дарунки — мед. Хан відвів військо лише після того як цар Василь ІІІ підписав грамоту в якій визнав залежність від татар. Зупинились біля Рязані, де московити могли викупити чи виміняти полонених.

“Євстахій Дашкович постійно виставляв на продаж щось зі здобичі під стінами фортеці. Я бачив як він кілька разів намагався потрапити за ворота слідом за покупцями, вибити звідти сторожу і захопити фортецю. Він наближався все ближче і ближче до воріт. Задумку втілити не вдалось, бо татари взяли гарну здобич і хотіли якомога швидше повернутись в Крим”, писав австрійський посол при московському дворі Сигізмунд Герберштейн (1486-1566) у своїх “Записках про Московію”

Союзником татар був не завжди.

“Слухи до нас дошли, штож неприятель наш Саадак-Кирей, цар Перекопский, сам своею головою и з многими людьми, войском своим, облег замок наш Черкасы и старосту черкаського и каневского пана Остафея Дашковича и на голову того замку нашого добывает, чого ж Боже ему не поможи, – писав навесні 1532 року король Польщі Сигізмунд І до Віленського воєводи Гаштольда. – При том по всему панству нашому великому князьству Литовскому росказали аж бы вси князи и панове и все рыцарство великого князьства нашого Литовского конно и збройно к той послузе нашой ехали.”

Кримський хан Менглі-Гірей

Багатотисячна кримська орда із турецьким підрозділом добірних яничарів чисельністю півтори тисячі воїнів підійшли під Черкаси. Із собою мали 50 гармат. За три роки до того Остафій Дашкович допоміг Іслам-Гірею відібрати у його дядька Саадат-Гірея фортецю Очаків. Прагнув встановити повний контроль над Кримським ханством. Доля татарського трону вирішувалась саме над Дніпром.

Облога тривала за різними даними від двох до чотирьох тижнів. Турецько-татарське військо десятки разів намагалося захопити місто штурмом. Султан втратив велику кількість своїх воїнів і зрештою запросив Дашкевича на переговори. Черкаський староста взяв у заручники кількох найвищих татарських мурз і погодився на пропозицію. Мартин Бєльський (1494-1575) у своїй “Хроніці” зазначив: “Зустрівшись, вороги добре отобідали і побраталися. Дашкевич королеві своєму із неприятеля хана на приятеля учинив”.

Завдяки такій розв’язці Дашкевич здобув неабияку славу. Його запросили на сойм у Петрикові. Шляхта зустрічала його як тріумфатора. Привіз із собою і показував кам’яні ядра, якими турки обстрілювали замок. Вони були дуже великі. У своєму виступі поділився планом захисту переправ через Дніпро і порадив організувати на островах відділи козаків. Вони б не давали можливості ворогам наближатись до населених пунктів. Ще озвучив потребу фортеці на Дніпрі із добре заселеною місциною біля нього. Король зробив його додатково державцем волосних центрів Чечерськ і Пропойськ у верхів’ї Дніпра.

Із виписки про витрати із державної казни за 1532 рік відомо, що Дашкевич отримав “за шкоди від Сеадет Гірея, царя Перекопського і за опір ординцям пятьсот кіп грошей зі скарбу”. Для прикладу, тоді ж, на потреби Черкаського замку було виділено 30 кіп грошей на утримання двадцяти городень (обладнаних місць для ведення оборони на стіні замку), 20 кіп — на “студню” і на прийоми послів у Черкасах по 20 кіп на рік.

На противагу піднесеному авторитету Дашкевича, хан Сеадет-Гірей навпаки втратив авторитет в країні і таки був змушений поступитись владою племіннику Іслам-Гірею.

У 1535 року Остафій Дашкевич здійснив свій останній похід. З трьома тисячами козаків він “довго і широко московські землі воював”. Помер наприкінці того ж року. Своєї сім’ї ніколи не мав. Тому в лютому 1536 року король видав привілей на заповітні маєтності його сестрі Милохні.

Писемні згадки про Дашковича різноманітні.

“Слід оцінювати людську шляхетність не на підставі слави предків, а на підставі їхніх власних дій та вчинків. Ліпше набути слави, походячи з низького роду, ніж заслужити зневагу, народившись у гідній родині”, – виправдовував походження Остафія Дашковича у книзі “Сарматські воїни” польський письменник Шимон Старовольський (1588-1656). Окремий нарис про українського старосту розмістив поряд із найвідомішими королями і воєначальниками польськими. Називав його “русином і гетьманом запорозьких козаків”.

“Дашкович — чоловік дуже досвідчений у військовій справі і виключно хитрий. Хоча неодноразово вступав у відносини із татарами, але ще частіше бив їх. Хитрував і з московитами. Раз провів у Московію загін татар одягнутих у литовські плаття. Сам влаштував засідку на кордоні і став чекати приходу московитів. Татари пограбували частину Сіверської області і направились до Литви. Московити кинулись за ними, перейшли у литовські володіння. Повоювавши, вони зі здобиччю повертались до себе. Євстахій вийшов із засідки, оточив їх і перебив усіх до жодного. Цар повідомив про нанесену образу польського короля. Король відповів, що його піддані не завдавали шкоди, а навпаки мстили за напад. Таким чином московит, двічі висміяний, був змушений терпіти шкоду і безчестя”, – згадував австрійський посол при московському дворі Сигізмунд Герберштейн (1486-1566) у своїх “Записках про Московію”.

“Он пришел на острова Днепровские к тамошним разсеянным воинам и застал их неустроенными: они переходили с места на место и не имели никакого постоянного образования; едва он к ним появился, его избрали Кошевым, и он стал для Татар опаснейшим врагом и истребителем. Тотчас разделил своих воинов на сотни и полки… Вооружив каждого ружьем и саблею, Дашкович избрал из них начальников, и ввел подчиненность, сходную с древнею Римскою… Кроме того, козакам даны были земли и угодья по обеим сторонам Днепра и между рек: Конской, Самары, Кальмиуса, Ташлыка и Буга”, – писав історик Микола Маркевич (1804-1860) в “Истории Малой России”

9 міфів про Остафія Дашковича виокремив сучасний історик Валерій Ластовський. Помилково старосту черкаського і канівського називають гетьманом. Крім того, вчений заперечує народження Дашковича в місті Овруч, наявність герба, татарське коріння, європейську освіту та виготовлення фальшивих срібних польських монет.

Вгору