Невідкладно взятися за перо змусили мене публікації у „Вечірніх Черкасах” та особливо в „Новій молоді Черкащини” щодо пропонованих новообраною топонімічною комісією перейменувань черкаських вулиць, пише доктор філологічних наук, професор ЧНУ імені Богдана Хмельницького Володимир Поліщук, пише Про Головне.
Для мене це питання болюче і знайоме, адже 1990 року в тоді демократичній і прогресивній „Молоді Черкащини” опублікував велику статтю „Що в імені тому?” з аналізом тодішньої черкаської топонімії. У 1990-х входив до складу топонімічної комісії, були тоді розроблені й цікаві пропозиції щодо комплексної „топонімічної політики” в обласному центрі. На жаль, багато чого реалізувати не вдалося з різних причин, у тому числі відверто політиканських.
І ось маємо новий склад топонімічної комісії та нові пропозиції. Спершу щодо складу. Безсумнівно, до нього включені достойні, патріотичні люди, які люблять своє місто й тому прагнутимуть і топонімії це відбити. Але зверну увагу, що комісія, майже всуціль „історично-депутатська”, ґрунтовно базована на працівниках і випускниках істфаку (інстититу історії та філософії) нашого університету. Не знаю, наскільки компетентні в питаннях топонімії депутати міськради, але знаю, що фактично однодумцями (в доброму розумінні) є Віталій Масненко, Михайло Сиволап, Юрій Михайлюк, Сергій Шамара, Ігор Волошин – одне історичне „гніздо”. Зауважу, що це мої колеги, маю з ними добрі, дружні стосунки, але в баченні „топонімічної політики” багато в чому із ними не погоджуюсь. Веду до того, що топонімічна комісія сформована за доволі вузьким спектром спеціалізації і, як видно зі згаданих газетних публікацій, цю вузьку спеціалізацію прагне реалізувати через топонімію.
Спочатку висловлю одне концептуальне застереження. Як видно з публікації в „НМЧ”, автори надрукованої ідеї перейменувань узяли за точку відліку 1893-1916 (23) роки, чи й менше. Тобто доволі вузький відтинок історичного часу. Нібито Черкас ні до, ні після не було. Зауважу, що на той узятий час Черкаси були невеличким провінційним містечком, а не, образно кажучи, „столицею” Шевченкового краю, якою вони є зараз, й історію, його всього – краю – мають, на моє глибоке переконання, репрезентувати. Автори є опублікованої пропозиції фанатично нав’язують отой вузький відтинок. І Віталій Масненко, і Михайло Сиволап (автори ідеї ) кажуть, що вони тим самим означують історичний контур старих Черкас. Так, історію треба шанувати й берегти. Але ж той історичний контур старих Черкас можна означити й іншим чином, аніж обов’язковим поверненням топонімів із одного вузького часу. І приклад у місті є: ті ж планшети з викладом історичного минулого старих будівель, вулиць (проект „Пішохідна екскурсія Черкасами”). Схожим чином можна означити й історичний контур старих Черкас. Можливо, що і через перейменування окремих вулиць. Але чи всіх тих, що пропонуються, і так, як пропонуються. Мотивація перейменувань (у статті – „Походження”) далеко не завжди переконлива і прийнятна.
Практично всі запропоновані вулиці, на мій погляд, варто перейменувати. Але як назвати? Зовсім не певен, що вулиця Ільїна має стати Надпільною. Так, вона колись була крайньою, біля поля, але тепер, коли до руськополянських полів так далеко, чи доречною буде така назва? У такому разі справді доведеться ставити планшети чи щось подібне й пояснювати ними, чому одну з центральних вулиць назвали „Надпільною”. Та й на інших вулицях теж – там сіно колись продавали, там солому… Або пояснювати, з якого боку дивитись на вулицю Південну (поки що Ціолковського), щоб вона справді була з півдня. Щодо назви „Монастирська” взагалі цікаво: там мовляв, колись були монастирі старообрядців. Дивлюсь найновішу „Енциклопедію історії України” (т. 9, с. 823-824) і читаю про старообрядців: „Старообрядство ‒ церковно‒побутове явище, воно схилялося перед рос[ійським] побутом, який пронизував усі сфери рос[ійського] життя. Відтак старообрядство боролося не лише за свободу віросповідання, а й за традиційний (консервативний) шлях розвитку суспільства.” Так, справді гідне явище! Обов’язково треба пошанувати російських старообрядців у Черкасах!
„Глибоко” переконує й мотивація щодо „Митницької” вулиці (поки що Піонерська), яка мовляв, „упирається в Митницю”. А хіба тільки вона туди „впирається”? Колись топонімічна комісія пропонувала найменувати ту вулицю Нарбутівською, на честь Данила Нарбута. Безсумнівно, давно треба прибрати з мапи Черкас ім’я нищителя холодноярських повстанців Фрунзе. Нібито ж погоджували з міським головою назвати ту вулицю імям Василя Симоненка (тут його пам’ятник, сквер), та, виявляється, дарма. Назвем „Верхньою Горвою”, а потім комісія візьметься за перейменування вулиці Гагаріна на „Нижню Горову” чи на „Шолом Алейхема”, бо й таке в історії було.
Певен і настою на тому, що „топонімічна політика” в Черкасах має будуватися з урахуванням усього багатства історії краю. Далеко не всі топоніми, якщо вони навіть колись „засвітилась” у Черкасах, варті повернення. Натомість варто зафіксувати в черкаській топонімії імена багатьох і багатьох достойників, „дотичних” до нашого краю, тих же Григорія Сковороди й Михайла Максимовича, Сергія Єфремова й Агатангела Кримського, Олексія Баранникова та Михайла Драй-Хмари (обидва вчились у Черкасах) і т. д., і т. д. Та і взагалі треба добре думати…
