Тільки незалежне фінансування ЗМІ може дарувати пресі справжню незалежність, а суспільству — реальну свободу слова.
Журналісти, влада, і громадськість полюбляють говорити про роль преси у демократичному суспільстві, про свободу слова, незалежність ЗМІ тощо.
Зазвичай у тісному колі журналісти обговорюють перспективи вітчизняної журналістики і зовсім не хочуть думати про сумне.
Наприклад, про те, що свобода слова і незалежність ЗМІ в Україні існують тільки на папері.
Україна відсвяткувала 24-й рік незалежності. Пресу люблять називати вільною. А також називають і четвертою гілкою влади. Але насправді вільної преси, як такої, немає. Саме тому вона і не може бути четвертою гілкою влади.
Всі видання – чиясь власність: приватна, комунальна, державна.
Кожний, хто хоч день попрацював журналістом, чудово знає, що в кожного видання (інтернет, електронного, ефірного, друкованого та байдуже якого,) є власник. І свобода слова видання закінчується там, де починаються інтереси власника.
То як же зробити пресу вільною?
Відповідь проста і банальна – знайти гроші для фінансування свободи слова.
Ніщо так не гарантує особисту свободу людини чи організації, як економічна незалежність.
Стійку редакційну політику матиме тільки те видання, яке має власне, незалежне ні від кого фінансування.
А інакше, хто платить, той і музику замовляє.
Тож, щоб суспільство мало незалежну пресу і користувалось свободою слова, воно мусить знайти спосіб як організувати фінансування преси. Під поняттям преса, яка формує суспільну думку, я маю на увазі тільки видання громадсько-політичного спрямування.
Такі видання, особливо провінційні, не можуть бути успішними бізнес-проектами. Бо у суспільстві небагато соціально активних людей, які цікавляться подіями громадсько-політичного життя і готові купувати чи передплачувати відповідну періодику.
Вихід один. Суспільство — а це влада, громадськість і преса повинні виробити нову модель існування громадсько-політичних ЗМІ. Бо організувати нову модель життя громадсько-політичних видань можливо тільки за умови підтримки зі сторони як суспільства так і держави.
Пропоную такий варіант: на регіональному рівні за допомогою всіх існуючих журналістських організацій, всі громадсько-політичні газети об’єднуються в асоціацію.
Аналогічна асоціація друкованих видань ще із 80-х ефективно працює у Краснодарському краї РФ.
Для забезпечення фінансування основних витрат - друку газет і закупівлі паперу, на загальнонаціональному рівні та при безпосередній участі держави створюється фонд преси.
Він має регіональні структури, які тісно співпрацюватимуть із регіональними асоціаціями.
Фонд фінансуватиме основні видатки і контролюватиме те, як асоціація витрачає кошти.
Тепер про можливі джерела наповнення фонду.
Вагому частку коштів фонду дає держбюджет. Також джерелами наповнення фонду може бути податок на свободу слова, як би це цинічно не звучало. Кожний член суспільства повинен усвідомити, що він сам має фінансувати свободу слова у своїй країні. За кошти із податку фінансуватимуться основні витрати громадсько-політичної преси: друковані, ефірні та електронні ЗМІ .
Окреме джерело – реклама. На рівні держави повинні бути відпрацьовані чіткі правила гри у сфері реклами, як це є у багатьох розвинених країнах світу. В Україні на даний час найбільше на рекламі заробляють центральні телеканали. А регіональне ТБ ледь животіє. Тож, треба правильно розподілити потоки коштів, що витрачають на рекламу рекламодавці.
Як варіант, кожне підприємство, яке бажає отримувати рекламні послуги, повинно буде наперед на рік підготувати і надати фонду медіа-план, за яким 50 % коштів, запланованих на рекламу, мають бути витрачені на закупівлю відповідних послуг у місцевих ЗМІ (міських, районних тощо), 40 % - у обласних, і 10 % - у центральних (це співвідношення може бути різним). За цим чітко повинен слідкувати фонд.
Право на оплату друку і закупівлі паперу за кошти Фонду матиме тільки видання, яке буде визначене як громадсько-політичне, незалежно від форми власності. До таких рішенням правління Фонду і Асоціації слід віднести ті видання, 70 % матеріалів яких є авторськими, і з них, 70 % матеріалів стосуються суспільного, політичного, громадського, соціального, економічного життя країни, області, району, міста, села.
Фонд повинен позбавляти фінансування ті видання, які систематично порушуватимуть правила, друкуватимуть рекламні, іміджеві статті без відповідного маркування, різного штибу «джинсу» чи допускатимуть публікації із упередженим ставленням до когось, або чогось, висвітлюватимуть події необ’єктивно.
За дотримання даних вимог повинні слідкувати комісії регіональних філій фонду, у склад яких входитимуть журналісти, представники громадськості, депутати різних рівнів.
За для більшої прозорості у питаннях контролю, у склад правління Фонду, Асоціації і їх філій повинні входити журналісти.
Ротація складу правління Фонду, правлінь регіональних філій і комісій повинна відбуватись не рідше як раз на рік.
У такий спосіб ми зможемо забрати у власників ЗМІ інструмент впливу на суспільну думку і забезпечимо справжню свободу слова, доступну для кожного громадянина. Зажди готовий почути інші думки з приводу теми.
Володимир Лимаренко-Полянський, журналіст.
Пост з особистої сторінки у Фейсбук.
