З того дня, як Верховна Рада України ухвалила у першому читанні новий Виборчий кодекс (законопроект №3112-1), минуло вже більше, ніж півроку. На цьому поки що і все. Така ситуація змушує мене, народного депутата, вкотре задаватися питанням: що ж має значення для моїх колег парламентарів – форма чи суть? На жаль, змушений констатувати той факт, що форма для українських політиків більш приваблива, аніж суть та реальна дія.
Розмови про необхідність зміни виборчого законодавства в Україні точаться вже не один рік. Проте, коли справа доходить до конкретних кроків, все зупиняється, замовчується, забувається. Галасливі балачки, чергові обіцянки, корупційні скандали затьмарюють те, що має бути зроблено в інтересах країни та її громадян.
Епопея з Виборчим кодексом дуже схожа на українські реформи. Багато чуємо про необхідність змін, дискутуємо, вихваляємо або ж критикуємо ту чи іншу модель побудови держави, проте не наважуємось голосувати за важливі, вкрай необхідні для країни законопроекти. Чому так? Відповім на це питання так, як я розумію ситуацію, що склалася в Україні після Революції Гідності. У виборчій кампанії 2014 року для багатьох моїх колег основою основ була форма. Вишиванки, тема АТО, палкі патріотичні промови, обіцянки «збудувати новий, дивний світ». І все це робилося, аби люди вкотре повірили таким обіцянкам та проголосували за того чи іншого кандидата. Люди повірили.
Кандидати стали народними депутатами. На цьому, в принципі, і все. До суті більшість так і не дійшла. Не захотіла, або й, взагалі, не мала таких намірів. Для того, аби на перше місце завжди виходила суть, тобто дія, результат, реальні зміни, потрібно декілька складових. По-перше, перестати боятися партійних босів і зважитися мати свою власну точку зору та захищати її. По-друге, народні обранці мають зрозуміти, що країна змінилася, змінилися люди, а тому спроби консервувати стару суть, надавши їй нову форму, нічого не
принесуть ані державі, ні громадянам, ні самим народним депутатам, котрі цього ще не усвідомили.
Багато хто мене питає, чому я депутат-мажоритарник, який за останнім соціологічними дослідженнями має підтримку у межах округу понад 40%, виступаю за зміну виборчого законодавства. Відповідь тут доволі проста. Я не хочу грати в форму. Мені потрібна суть, яка здатна змінити країну, дати людям дійсно ефективні, раціональні та прагматичні реформи, подарувати наступним поколінням шанс на успіх та справжню демократію.
Сьогодні лунає багато думок про те, що Європа відмовляється від України, не хоче мати з нами справ. А як Європа може мати з нами справи у якості відповідального партнера, коли ми такими не є? Чому не приймається новий Виборчий кодекс? Що з голосуванням по новому складу ЦВК, антикорупційним судом, ряду законопроектів, спрямованих на покращення бізнес-клімату в Україну та залучення інвестицій? Нічого. Абсолютна тиша за черговими гучними обіцянками.
Я залишаюсь переконаним прихильником того, що без реальних змін ми можемо багато говорити, але розмови не здатні модернізувати країну. Слова завжди залишаються словами, гарною та цинічною формою, основне завдання якої приховати істину суть тих таємних, антидемократичних та егоїстичних політичних процесів, які, на жаль, і є фундаментом старої пострадянської системи кланів, що не звикли до новаторства, відповідальності та ризику в ім’я своєї держави. Такі клани вміють жити виключно за рахунок державних
ресурсів та маніпуляцій по відношенню до громадян. Я не бажаю жити в такій країні. І емігрувати у мене теж нема бажання. Тому час вже зірвати цинічну маску популізму та продемонструвати українцям, що реформи можливі і саме в них вся суть змін.
Відкриті регіональні списки дають шанс змінитися не тільки країні, але й самим політикам. Адже у більшості своїй депутати-мажоритарники увесь час повинні думати не так про інтереси виборців, як про «свій борг» перед партійними босами. За новим законом цього не буде. Крім того, нівелюватиметься, правда не одразу, таке ганебне явище як підкуп виборців та фальсифікація результатів виборів.
Свого часу диктатор Нікарагуа Анастасіо Сомоса-молодший казав: «Ви виграли вибори, а я – підрахунок голосів». Багато хто з сьогоднішніх українських політиків живе саме за цим принципом. І тому я хочу поставити одне питання: чи бажаєте ви, мільйони українців, жити за таким правилом й надалі?
Особисто я – ні.
Переконаний, що ви також.
Владислав Голуб, народний депутат України.
