Улюблені у Господі високоповажні пастирі, чесні ченці та черниці, Боголюбові миряни чада нашої Святої Матері Церкви, інформує Черкаська єпархія УПЦ.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
«Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.» (Ін.3, 16).
Ці слова, які сказав апостолам Господь, я виділив, тому що вони містять два ключові слова, що відносяться до Воскресіння Христового. Це - слова «любов» і «життя». В цей день ми радіємо в православних храмах, в монастирях у сімейному колі, із-за тієї великої любові, яку Господь наш Ісус Христос проявив до кожного з нас, відкривши нам шлях до життя вічного.
Ми всі потребуємо любові і покликані до життя! Це - універсальна, загальнолюдська дійсність: без любові, життя втрачає всякий сенс.
Як християни ми маємо бути свідками любові, але в першу чергу ми повинні цим жити: це буде найпереконливішим вираженням нашої любові до ближнього і до Бога. Так поступив Господь: він полюбив нас так, що віддав за нас життя. Його смерть і воскресіння - дві частини однієї печаті, накладеної Їм на наші серця раз і навіки.
Якби усі ми залишалися такими, якими буваємо у священну ніч Воскресіння. Адже ми можемо бути такими завжди, радісними, прощаючими гріхи ближніх, готовими перев'язати їхні тілесні і духовні рани, служити їм заради Воскреслого Христа. Якби ми насправді, хоч сьогодні жили для Бога і були мертві гріху, то звичайно ми б не могли так легко і швидко знову оживати для гріха і помирати для Бога. І якщо ми тільки декілька годин живемо для Бога це означає, що живемо ми не по справжньому, зустрічаємо Його Воскресіння з слабкою вірою, надією і любов'ю.
Коли ми звертаємо погляд на наше життя, на життя всіх людей на землі, нас охоплює печаль і ми могли б вигукнути з Еклезіастом: «все - метушня і томління духу»! (Эк. 2, 17). Скільки нещасть ми бачимо, війна, смерть, тяжкі хвороби, втома, усе це засмучує нас. Часто молоді люди втрачають віру в майбутнє. їх охоплює страх, і деякі з них прибігають до засобів, що приводять у глухий кут.
Перед лицем цих жахів і страхів ми повинні пам'ятати, що перед Пасхою була Страсна П'ятниця. Ми повинні подумки повернутися до Гефсиманського саду: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя», і до розп'яття: «Боже Мій, Боже Мій! Нащо Мене Ти покинув?». Тоді ми зрозуміємо, що Воскресіння не просто миле сімейне свято, про яке ми забуваємо наступного ж дня, але гімн життя і любові, що вривається в нашу повсякденність! Христос прийняв страждання, приниження, жах самотності, і у кінці усього цього смерть на хресті для того, щоб завдяки таїні Воскресіння, ми більше ніколи не відчували страху смерті!
«Якщо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна», пише в 1-му посланні до Коринфянам святий апостол Павло (1 Кор. 15, 17). Апостол пригнічений тим, що деякі християни сумніваються в першооснові великої християнської надії - у Воскресінні Господа. Воскресіння Христове є наріжним каменем усієї проповіді апостола Павла, воно лежить в основі усього віровчення Святої Церкви.
Слід зауважити, що cвятий апостол Павло не пропонує нам вірити у воскресіння як в щось само собою зрозуміле. Він говорить: «Якщо Христос не воскрес», роблячи наголос саме на особі Христа. Воскресіння не є якась абстрактна ідея, невизначене вірування або заспокійлива думка. Воскресіння Христове - це достовірна реальність, пережита Господом нашим Іісусом Христом. Що зійшов в ад, і в третій день встав із гроба.
Воскреслий Христос являв себе свідкам цієї події по-різному: жонам мироносицям, що прийшли до гробу, він сказав: «Радійте»! (Мф. 28, 9); Марії Магдалині сказав: «Не торкайся до мене» (Ін. 20, 17), а Фомі, навпаки, повелів: «Простягни свою руку, і вклади до боку Мого» (Ін. 20, 27); Петру тричі повторив: «чи ти Любиш Мене?» (Ін. 21, 15), а Павлу явився по дорозі в Дамаск в яскравому сяйві (Діян 22, 3). Спробуємо і ми запитати самих себе, як Воскреслий Христос проявиться в житті кожного з нас, яким чином приведе нас «от смерти бо к жизни, и от земли к небеси, победную песнь поющия». Саме до Воскреслого Христа, що переміг смерть залучаємося ми, коли на Божественній Літургії Він пропонує себе в Таїнстві Святого Причастя і тим самим наділяє нас силою, здатною порвати ланцюги, що утримують нас в мороці смерті. Звичайно, нам не дано побачити сяйво, подібне до того, що засліпило Святого Апостола Павла по дорозі в Дамаск. Наш шлях в Дамаск - довжиною у все наше земне життя, але в кінці земного шляху кожен із нас побачить це Божественне сяйво, і ми відчуємо безмежну радість, тому що
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС ХРИСТОС!
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
