У вересні цього року канівець, солдат ЗСУ Василь Миронченко повертався з побратимами з бойового чергування на Донеччині, коли перед автівкою військових вибухнув ворожий дрон-камікадзе. За кілька секунд - другий вибух просто на даху. Від удару Василь отримав численні осколкові поранення обох ніг, його побратима контузило. Найважче постраждав водій автівки - уламком йому майже відірвало ногу, іншу пошматувало осколками, пише Дніпрова зірка.
Василь вибрався з пошкодженої машини і, не вагаючись ні секунди, кинувся рятувати пораненого водія. Водійські двері заклинило, витягати важкопораненого довелося через пасажирське сидіння. Ледь бійці опинилися назовні - авто спалахнуло. Так Василь Миронченко врятував життя побратиму, ризикуючи власним.
Нині Василь відновлюється після поранення. Живе у Каневі в родині дядька Григорія, який також служить у лавах ЗСУ. 30-річний Василь Миронченко служить у 4-й окремій важкій механізованій бригаді з перших днів повномасштабного вторгнення росіян. Зранку 24 лютого 2022 року він стояв біля дверей Канівського військкомату, а вже за кілька днів у складі військової частини був під Гуляйполем на Запоріжжі. Після звільнення міста підрозділ перевели на Донеччину.
Там Василь служить топогеодезистом артилерійської батареї: отримує дані розвідки, переводить їх у точні координати для нашої артилерії, складає топографічні карти, позначає ворожі позиції та укриття.
- Майже увесь час на позиціях, - розповідає боєць. - На виконання завдання маємо всього кілька хвилин: зайняти місце, визначити ціль, відстрілятись і відійти. Якщо затриматися - ворог може засікти наші координати.
Гумор, каже Василь, допомагає не впадати у відчай. Солдати жартують навіть у найтяжчих ситуаціях - інакше психіка не витримає.
У дитинстві Василь був непосидючим хлопцем. Через часті переїзди родини змінив чотири школи. «Коли ти в новому класі, потрібно вміти відстояти себе. Інакше не матимеш поваги», - згадує він.
У школі часто заступався за своїх молодших сестер-двійнят Марію і Катерину, а згодом почав займатися спортом, ходив у секцію кікбоксингу.
- Оскільки бився я часто, то й форму потрібно було тримати відповідну, - усміхається воїн.
Можливо, саме ці випробування й виховали у Василя характер людини, яка не боїться ризикувати заради інших.
Після школи він закінчив Богуславське училище, здобувши цілком мирний фах кухаря-кондитера.
- Працював у піцерії, хотів стати барменом, але доля зробила мене кухарем. У навчанні не блищав, зате на практиці показав, що можу готувати добре, - згадує чоловік.
У 2015 році Василь проходив строкову службу, а у 2017-у підписав короткий контракт із Збройними силами. Відслуживши належний термін, на декілька років поїхав до Польщі на заробітки. У жовтні 2021-го повернувся в Україну.
У великій родині кожен пішов своїм шляхом: старший брат Василя - Юрій - нині теж воює, сестри - одна за кордоном, інша живе з родиною на Київщині. Найдорожча для Василя людина - семирічна донька Сніжана. Вона мешкає із мамою на Золотоніщині.
- Коли приїжджаю у відпустку, забираю доньку до себе. Вона дуже схожа на мене - вперта, з характером. Завдяки їй я по-справжньому зрозумів, заради чого живу, - говорить Василь.
Після трьох із половиною років війни, зізнається Василь, бійці втомилися. Але здаватися ніхто не збирається.
- Підкріплення не завадило б, але ми все одно тримаємось. Головне - перемогти. А після цього, можливо, покажу доньці світ, навчу її смачно готувати. Та спочатку - перемога, - каже Василь Миронченко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Не чекаю, поки на війну підуть депутати”, – десантник із Канева
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
