Лютий 2024 року. Авдіївка. Підрозділ Третьої штурмової бригади прикриває відхід наших військових із окупованого міста. Повітря гуде від куль і снарядів, земля здригається від вибухів. Серед бійців - 26-річний канівець Іван Крамаренко. Наших хлопців накриває ворожа засідка. У важкому бою Іван отримує поранення, але не здається. При собі тримає гранату: якщо ворог підійде - підірве себе, аби не потрапити у полон, пише Дніпрова зірка.
Коли першу групу, яка мала його евакуювати, розбив ворожий міномет, Іван подумав: "Напевно, це все". Та за декілька хвилин прорвалася друга група наших бійців. Він почув знайомі голоси у рації, згодом побратими підхопили пораненого Івана на ноші. "Якщо й помру - то точно не сьогодні", - майнула думка.
Потім були евакуація, госпіталь, довгі тижні лікування, реабілітація. Патронатна служба "трійки" (Третьої штурмової бригади) не залишала Івана ні на хвилину. Вирішили питання із документами, забезпечили лікування в найкращих клініках, взяли на себе всі матеріальні витрати.
Після важкого поранення Іван міг би залишитися вдома, поруч із дружиною Анастасією та донечкою Уляною. Але він знову повернувся на фронт.
- Війна не закінчилася, - сказав. - Мушу стояти на захисті своєї країни, своєї родини.
Сьогодні Іван Крамаренко - т.в.о. заступника начальника протиповітряної оборони Третьої штурмової бригади. Воює на Харківському напрямку. Постійні ворожі атаки, нальоти, дрони, крилаті ракети. Але жодного права на помилку, бо ППО прикриває своїх.
До війни Іван з дружиною Настею жив у Полтаві. Вона навчалася в медичній академії, він служив у місцевій поліції. Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, чоловік жодних вагань не мав.
У січні 2023 року була створена об'єднана штурмова бригада Нацполіції "Лють". Іван добровільно записався до її лав, пройшов навчання і вирушив на фронт.
Восени того ж року познайомився з бійцями Третьої штурмової. Їхня рішучість і згуртованість вразили.
- "Трійка" - це не просто бригада, - каже Іван. - Це родина. Тут кожен знає, за що стоїть. Молоді, мотивовані, ідейні. Я хотів бути серед них.
Тож Іван став кулеметником і відтоді пройшов у складі "трійки" не один бій.
- Якось в Авдіївці ми півтори години перестрілювалися з окупантами, які засіли у сусідньому будинку, - пригадує Іван. - Під час короткого затишшя один із них крикнув: "Ей, укри, сдавайтєсь!". Мій побратим "Юхим" попросив мене прикрити його, схопив гранатомета, вискочив з укриття й пальнув у вікно. Почувся зойк пораненого орка - значить, є важкий "триста"!
"Це щоб вам дурня в голови не лізла!" - кинув "Юхим" у відповідь.
- Ми не жертви на цій війні, - каже Іван. - Ми хижаки. Ми захищаємо свою землю, свої родини від чужинців.
Війна для Івана - це не лише боротьба із зброєю. Це ще й боротьба за ідею.
- Ідея нації - не просто гасло, - каже він. - Це те, заради чого ми живемо. Нація - це спільнота людей, які усвідомлюють себе українцями, мають спільну мову, історію, культуру, цінності. Ми боремося, щоб Україна була сильною, єдиною, нескореною. Щоб наші діти були господарями на своїй землі, - говорить воїн.
Поки Іван Крамаренко несе службу, у Каневі підростає його донечка Уляна. Зараз їй два з половиною роки.
- Коли я йшов на війну, дружина була вагітна. Вона плакала, просила залишитися. Але я не зміг. Так мене виховали батьки: жінки народжують дітей, чоловіки їх захищають. Зупинятися немає сенсу - занадто багато людей вже віддали життя за нашу свободу. Тому ми боротимемося до кінця, до перемоги, - говорить Іван Крамаренко.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
