У Золотоноші дуже серйозно взялися за реформування охорони здоров’я, і вже є певні результати й досвід, яким ми можемо поділитися з іншими містами Черкащини.
Передусім, у місті створено центр надання первинної допомоги, або, як ми його називаємо, центр сімейної медицини. Ми разом із депутатами міськради вирішили зробити все, щоб максимально наблизити надання медичної допомоги до людей.
Ні для кого не секрет, що на медицину в Україні багато нарікань. Нас вона також не влаштовує. А якщо не влаштовує, то потрібно працювати для змін на краще. Іноді в нас розуміють реформування як скорочення мережі лікувально-профілактичних закладів. Наприклад, скоротили лікарні та амбулаторії при залізниці – і у Смілі, і у нас у Золотоноші. Для нас це було дуже неприємним сюрпризом, адже до залізничної амбулаторії звик ходити цілий мікрорайон. Тамтешні лікарі для золотонісців давно вже стали, по-суті, сімейними. Тому ми усвідомлюємо, що люди нас не зрозуміють, якщо цей заклад закриється. Отже, ми вирішили не дати закрити колишню залізничну амбулаторію.
Вона працюватиме як амбулаторія сімейної медицини. Ми вдосконалили її: додали невеличке (на 4 ліжка) відділення денного стаціонару, відділення для здорових дітей (бо їх, особливо в холодну пору, треба приймати окремо). Зробили ремонт. Загальні витрати вийшли зовсім невеликими. Але вони дозволили амбулаторії вижити.
В іншій частині міста ми маємо територіальний центр надання соціальної допомоги. Там теж є лікар, і навколишні жителі звикли до нього ходити. Це – дуже зручно, особливо для людей похилого віку, яким не просто пересуватися містом, підніматися сходами, сидіти в лікарняних чергах. Отже, на базі терцентру також буде створено амбулаторію сімейної медицини. Для цього додамо туди ще деякі послуги.
Коли ми працювали над цією темою, до міськради завітали жителі вулиці Шепелівської і нагадали, що в їхньому районі є приміщення, в якому можна організувати або амбулаторію, або фельдшерсько-акушерський пункт. Приміщення там справді зручне: є місце і для прийому хворих, і для квартири лікаря. Тож він зможе, як колись земські лікарі, приймати пацієнтів, по суті, у себе вдома, надаючи їм первинну допомогу.
Мені трохи дивно, що в авангарді реформування охорони здоров’я стали не лікарі. Медики, чомусь, виявилися консервативними й почали сумніватися ще до того, як ми щось зробили. Але вже маємо чудовий приклад залізничної амбулаторії. Тамтешнім аналізам довіряють більше, ніж тим, які роблять у поліклініці. В амбулаторії діє чудове фізіотерапевтичне відділення. Щоб отримати медичну допомогу, людям потрібно, умовно кажучи, пройти кілька кроків.
Крім нашого місцевого досвіду, ми вивчали й досвід Вінниччини та Хмельниччини. Разом із головою облдержадміністрації Юрієм Ткаченком побували у Вінниці, у райцентрі Калинівка Вінницької області.
Я залишився ще на день, щоб відвідати розташований неподалік Старокостянтинів Хмельницької області. Там сімейну медицину започатковано ще 1996 року. Місто дуже схоже на Золотоношу (хіба що трохи більше), але там, як і в нас, є військова частина. Діє чотири осередки надання первинної допомоги. Я спілкувався із їхніми лікарями та пацієнтами. У Старокостянтинові вже ціле покоління користується послугами сімейного лікаря, люди не уявляють, як може бути по-іншому. При мені до амбулаторії завітала бабуся: «Ой, у вас тут двоє людей... Ну то я зайду пізніше». Тобто, в людей немає ніякого страху. Щоб піти до лікаря, не потрібно готуватися, записуватися...
Із завідувачкою однієї амбулаторії ми обмінялися телефонами. Як часто буває в таких випадках, я набрав її номер, щоб мій номер зберігся на її телефоні. Але трубка лікарки в цей момент залишалася в кабінеті. Ми вже виїхали зі Старокостянтинова, коли ця жінка мені телефонує: «Добрий день, ви мені дзвонили». Коли дізналася, що це я, сказала, що подумала, що телефонував їй хтось із пацієнтів. Ось такі в них стосунки між пацієнтом і лікарем.
На мою думку, сімейна медицина для нас – природне явище. Зрозуміло, що, в разі потреби, треба йти до вузькопрофільного спеціаліста в лікарню. Але практика показує, що й ми тут, де ще повністю не розгорнуто сімейну медицину, в більшості випадків намагаємося звертатися до якогось певного лікаря, якому довіряємо як фахівцю. Я, наприклад, якщо маю якісь проблеми зі здоров’ям, іду до одного й того самого лікаря, а вже він, коли потрібно, порадить мені, куди звернутися. Таких лікарів ми не називаємо сімейними, але вони в більшості з нас є.
У питанні розвитку на Золотоніщині сімейної медицини в нас є повне розуміння з районною владою. Ми з головою районної ради Валерієм Саранчею разом їздили до голови облдержадміністрації Юрія Ткаченка. Говорили про те, що, коли відбудеться об’єднання територіальних громад, це неминуче зачепить і охорону здоров’я і стосуватиметься не тільки первинної ланки медицини, а й вторинної. На території кількох районів утворюватимуться госпітальні округи із спеціалізацією колишніх районних лікарень.
Було б добре, якби осердя такого госпітального округу (з діагностичним центром) було в Золотоноші. По-перше, це зручно територіально, а по-друге, всім відомий високий рівень наших лікарів – травматологів, урологів, хірургів, до яких і сьогодні приїздять люди з сусідніх міст і районів. Разом з головою ОДА ми дійшли згоди – найближчим часом спільними зусиллями придбати для майбутнього діагностичного центру новий рентген-апарат, мамограф і, можливо, апарат магнітно-резонансної томографії (МРТ).
Отже, процес іде. З початку березня в Золотоноші офіційного міського статусу набуде залізнична амбулаторія, згодом запрацює амбулаторія у територіальному центрі. Район нам дає частину поліклініки для інших жителів міста. Зрозуміло, що виникатимуть якісь питання. Але нічого не змінювати сьогодні не можна. Адже, за статистикою, медицина хвилює людей навіть більше, ніж корупція і дороги...
Віталій Войцехівський, міський голова Золотоноші
* коментар «Прочерку»
