Відтепер, щоб отримати можливість обвінчатись у церквах ПЦУ (УПЦ) в Черкасах та Черкаському районі, нареченим обов’язково потрібно буде прослухати навчальний курс з основ сім’ї. Майбутні молодята, які успішно пройшли його, отримають спеціальний сертифікат з підписами викладачів та печаткою, що стане своєрідним пропуском до обряду вінчання. Про те, чому таке рішення не є якимось церковним забобоном, а закоханість не є основним критерієм, який має спонукати терміново брати шлюб, про те, хто і що саме викладає під час курсів «Основа сім’ї» в межах соціального служіння Черкаської єпархії ПЦУ (УПЦ) говоримо з одним із викладачів курсів з побудови щасливого сімейного життя та планування свідомого батьківства настоятелем Свято-Стрітенського храму міста Черкаси, ієреєм Дмитром Кузьмичем.
Дмитро Кузьмич розповів, що курси «Основа сім’ї» проводяться у приміщенні Духовно-Просвітницького центру на території Свято-Троїцького Собору, що на площі Слави,10. Їх благословив та виступає одним із спікерів Владика Іоанн, митрополит Черкаський та Чигиринський. Серед духовних осіб, які читають лекції, — протоієрей Андрій Шпунт, протоієрей Василь Паплик, кандидат богословських наук, керівник Недільної школи при Свято-Троїцькому кафедральному Соборі та настоятель Свято-Стрітенського храму, Дмитро Кузьмич.
- Проєкт розпочинався з того, що у нас були започатковані вільні та безкоштовні відвідування курсів для всіх бажаючих, — поділився він. — З них ми сформували групи. Збирались один раз на тиждень. Загалом в межах курсу було проведено шість занять. Серед викладачів, які читали і сьогодні продовжують читати лекції з основ сім’ї, не лише духовники, але ще двоє фахових психологів. Згодом курси «Основа сім’ї» було переформатовано, і тепер заняття проходять трішки інакше.
Так, було вирішено та схвалено всіма нами, що такі курси мають стати обов’язковими для наречених перед вінчанням. Адже часто трапляється так, що вінчання у церкві сприймається молодими людьми або як данина традиції та моді, або як дуже красива картинка для зйомок на пам’ять. І вже меншою мірою — як добре обміркований крок. Ми хочемо змінити ситуацію та допомогти тим, хто бере шлюб, усвідомити важливість та серйозність події і ї вплив на все подальше спільне подружнє життя.
Чому ще ми змінили формат? Щоб власне пришвидшити процес проходження слухачами цих просвітницьких курсів. Тепер ми не залучаємо до лекцій психологів. В основі теперішніх занять лежить основне, що має знати пара перед тим, як взяти на себе відповідальність та укласти шлюб, обвінчавшись у православній церкві. Заняття, яких загалом чотири, відбуваються два рази на тиждень у суботу та неділю. Тобто, протягом двох тижнів слухачі повністю проходять весь необхідний обсяг занять.
- Чи багато черкащан спершу зацікавились цими курсами?
- Зацікавленість у курсах виявилась великою. Ми навіть не очікували на таке. Так, перша наша група складалась із дванадцяти осіб. Друга вже була більшою — до двадцяти слухачів. Загалом перші курси відвідали три групи загальною кількістю 48 осіб. До речі, бажання відвідати лекції виявляють не лише пари, які готуються до спільного подружнього життя. А й молоді люди, які поки що не знайшли своїх так би мовити подружніх «половинок», і поки що є самотніми. Але при цьому мають велике бажання розібратись та знайти відповіді на ряд певних питань. Їм цікаво, наприклад, чи то є проблема суспільства у тому, що так важко сьогодні знайти саме свою людину, щоб з нею йти спільно по життю? Чи неможливість знайти партнера криється у якихось особистісних, внутрішніх, причинах? Тому відвідуючи ці курси вони для себе роблять необхідні висновки. І це також говорить про важливість нашого соціального служіння.
Як відомо, суспільство повниться сталими стереотипами. Зокрема, такими, що жінка у шлюбі має виконувати чисто жіночу роботу, чоловік — чоловічу. Не розуміючи того, що таке насправді шлюб. Бо шлюб — це в першу чергу повноправний союз чоловіка та жінки. Це не договір на кшталт куплі-продажу. Ніхто нікого не купляє і нікому не продається у найми. Це не раби і не рабовласники. Це головне, що потрібно усвідомити. Друге, коли ми покохали і кажемо один одному — люблю тебе, то який зміст насправді ми в це вкладаємо? Це почуття фізіологічне? Чи це бажання бути з людиною на рівні душі? Потрібно розібратись та зрозуміти чітко — що приваблює та тримає поряд з людиною, чому, і навіть, для чого вона так потрібна, що я хочу з нею повінчатись? Ми спрямовуємо наших слухачів на те, що саме з кожної людини окремо бере початок витоку відповідальності за своє подальше життя, життя коханої людини та життя майбутніх дітей. Це по суті готовність ділитись першочергово добром, увагою і безумовною турботою. А не просто бігти до церкви та РАГСу, бо я тебе шалено люблю, бо ти вродлива чи вродливий, маєш гарну фігуру, або багатий чи перспективний.
- Серед запропонованих для слухачів курсів розглядається тема моделей спілкування в парі. Розкажіть, будь ласка, про це.
- Часто ми виносимо моделі поведінки і зокрема, спілкування з наших родин. Звідти, де виховувались. На жаль, такі моделі не завжди мають успадковуватись. Дуже часто, татусі не знають, як виховувати своїх дітей, бо були самі позбавлені повноцінного батьківського піклування. Вони часто не готові приділяти дітям час, не розуміючи, наскільки це важливо для них, і які можуть бути наслідки, якщо нехтувати цим. Дитина має зростати та розуміти, що тато поруч, що він як глава родини завжди порадить та розрадить. Відповідальний та турботливий батько є прикладом для дітей, який вони перенесуть вже у своє подружнє життя. Так само й турботлива мати є прикладом берегині та хранительки сім’ї, родини та роду. Також на курсах ми говоримо про духовну зрілість. Ці аспекти викладаю я. Людина має усвідомлювати, що вона — не просто тіло з певними фізіологічними потребами. Вона є вищим створінням, яке має більш високі духовні потреби. Тобто, потребує любові, духовного розвитку та щастя дарувати нове життя. Ми говоримо і про ревнощі. Що це за почуття, чим можуть бути викликані, в чому їх деструктивна суть та як з цим можна впоратись. Ми щиро говоримо про те, що між жінкою та чоловіком обов’язково має бути чесна комунікація. Ревнощі часто — це питання першочергово до себе, до свого внутрішнього Я і духовного стану. Тут варто розібратись із собою — чому ти ревнуєш. Чи може тому, що ти вирішив вважати партнера за свою власність? У шлюбі це хибно і небезпечно для його стабільності. Бо кожна людина є вільною. І в союзі двох партнерів має бути вільною також. Якщо це дійсно союз на рівних правах. Ми розбираємо зі слухачами курсів можливі ситуації і знаходимо необхідні переконливі відповіді на найгостріші питання.
- Ви, я знаю, також розглядаєте та розтлумачуєте і питання «мов любові»…
- Ми дійсно спілкуємось про те, як ми всі виражаємо свою любов до партнера. Звісно, що у всіх це індивідуально. Хтось вважає за потрібне виражати свої почуття через дарування. Але часто «задарювання» може слугувати не виразом безумовного кохання, а маніпулятивним засобом утримання людини поряд із собою. Або ще гірше — інструментом її шантажування. Подарунок — це не покупка коханої людини, або не виправдання за якісь скоєні прикрі вчинки, не відкуп за хиби. Це просто щира воля зробити партнера щасливішим, завдяки своїй увазі. Звісно, є у всіх певні дати до яких дарують подарунки, якісь свята, але завжди дарування має бути добрим поштовхом від серця. Ми говоримо про мову любові, основаній на діалозі та щирій комунікації. Часто навіть і подарунки не можуть задовольнити людину. Тому що вона сприймає прояви любові саме через слова. Потрібно бути уважними та не боятись говорити один одному добрі слова, дякувати, розповідати про те, як вам пощастило один з одним, бо ви красиві, талановиті та просто чудові люди. Це мотивуючий аспект у подружньому житті. Ми маємо відчувати свою важливість та цінність один для одного. Знецінення навпаки веде до розриву. Для мене подарунки, наприклад, не мають особливого значення. Про ставлення до мене говорять вчинки, виконання моїх особистих прохань, допомога мені в моєму служінні, те, як розділяються близькою людиною мої думки. Тоді я відчуваю прояв турботи і відчуваю любов.
Хтось сприймає прояви любові більшою мірою через якісь тактильні речі — обійми та поцілунки. Таким чином пара підтримує свій емоційний стан. Але лише це єдине з часом знецінює стосунки, якщо бракує душевної теплоти та турботи. Ми, до речі, говоримо на лекціях і про дуже особистісні речі. Наприклад, якщо людина вірує і дотримується традицій своєї віри, то партнер має ставитись до цього з розумінням. Не буде сваритись з чоловіком, або дружиною, якщо вони відвідують церковну службу, якщо тримають Піст та потребують тиші та часу на молитву.
Пара обов’язково має проводити спільно час — це прогулянки, відвідування культурних, спортивних, загальних суспільних заходів. Це дозвілля за інтересами та хобі. Це спільний відпочинок зі змістом для всіх членів родини. Це навіть просте спілкування увечері за чашкою чаю. Це підтримка партнерів один одного в складних особистих складних ситуаціях. Партнер має знати, що ти завжди готовий витратити на нього свій час, і це також свідчитиме про почуття… Ми наче говоримо про відомі для всіх речі, але розставляємо потрібні акценти, аби наші слухачі зрозуміли першооснову гармонійної та міцної сім’ї саме через правильні комунікації. Наші курси — по суті не примус, а поштовх для роздумів. Беручи шлюб людина має розуміти, що на цьому закінчується Я і вже є Ми.
- Чи обговорюєте під час спілкування те, як мають поводитись батьки молодят у стосунках із новою родиною, що створили їхні діти. Чи мають право вмішуватись, якщо це не загрожує життю когось із членів родини. Або нав’язувати свої думки та правила життя.
- Так, ми обговорюємо і ці аспекти подружнього життя…Батьки мають право за потреби лише… порадити. Ні в якому разі не можна знецінювати в очах своїх дорослих дітей зятів, або невісток. Розхожий напівжартівливий вислів «не для того мамо квіточку ростила…» тут неприпустимий. Хоча часто, на жаль, батьки вважають, що виростили принців та принцес, які є начебто вищими за соціальним статусом за інших. Але це не зробить їхніх дітей щасливими у шлюбі. Скоріше, навпаки.
- Які ще аспекти розглядаються під час лекційних спілкувань ?
- Ми говоримо ще й про те, що таке так званий цивільний шлюб і що містить в собі вінчання. Перше, по факту є співжительством і шлюбом як таким зовсім не є. У такому псевдошлюбі не може бути сприяння та захисту ані від держави, ані від церкви. У таких ненадійних стосунках, як правило, живуть люди безвідповідальні, які можуть розірвати стосунки у будь-який момент і хочуть таку гарантію мати.
Окремим блоком ми говоримо про виховання дітей, які приходять у цей світ не задля того, щоб бути нашою забавкою, або служити нам. Дитина — це особистість, яку потрібно виховати так, щоб вона стала гідним членом суспільства. У духовному розумінні — для того, щоб ще одна світла Душа послугувала Богу та Добру.
- Скажіть, а чи траплялись вам такі пари, які, можливо, висловлюють своє обурення тим, що мають обов’язково прослухати курси з основ сім’ї?
- Таких майже не має. Але… Деякі люди виявляють бажання повінчатись вже проживши у шлюбі багато років. Пара прожила разом 35 років, і от тепер обурюється — «навіщо нам, досвідченим, ці курси». Ми аргументовано пояснюємо їм, що таке вінчання і які справжні сенси воно несе кожній парі. Навіть такій, яка прожила півжиття без вінчання.
- Чи можна очікувати ще на якісь трансформації щодо «Основ сім’ї» у майбутньому?
- Ми хочемо створити на сонові цих курсів та разом з нашими слухачами такий дружній клуб. Щоб мати можливість ближче поспілкуватись, подискутувати, поділитись думками за чашкою чаю в невимушеній атмосфері. Це має здружити людей і навіть цілі родини. Здається, це непогана ідея!
Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
