Віталій Шкондін — командир відділення-водій 1-ї ДПРЧ в місті Черкаси. З дитячих років займався футболом. Грав за команду ФК “Червона Слобода”, згодом став капітаном. Якось товариш по команді, який служив у пожежній охороні, розповів про вакансію водія у частині. Так, у 2002-му, Віталій приєднався до лав рятувальників.
Тепер бере участь ще й у змаганнях між силовими структурами — команда неодноразово виборювала призові місця. Рік потому він пройшов додаткове навчання і опанував кермування автодрабиною.
“У день, коли я поїхав на навчання, у мене народився син. Я якраз їхав у поїзді”, - згадує Віталій.
Пройшло вже багато років, але вогнеборець й досі пам'ятає ті емоції, коли виїхав на свою першу пожежу. Наразі на його рахунку десятки врятованих життів, адже як водій автодрабини, він завжди там, де люди опиняються у вогняній пастці у власних помешканнях.
“Коли виникає пожежа у багатоповерхівці, по прибуттю на місце події, я одразу дивлюсь по вікнах, балконах. Буває, задимленість у під'їзді настільки щільна, що мешканці не можуть вийти сходами, тоді треба спускати їх по автодрабині”, — розповідає Віталій.
Багато хто боїться і рятувальникам доводиться заспокоювати та вмовляти людей ступити на драбину.
“Сучасні автодрабини оснащені люлькою, в яку заходить кілька чоловік. Так набагато легше і швидше працювати, і людям не так страшно. А раніше висувною драбиною треба було спускати по одній людині, при цьому страхуючи її буквально своїм тілом. Колись, я так спустив чотирьох дорослих і 8-місячну дитину. Батько тримав однією рукою своє немовля, а другою тримався за драбину. І так ми дуже повільно і обережно спускалися. Якось після того я зустрів його на вулиці, він мене пам'ятав, привіталися”, - розповідає рятувальник і пояснює, що в такі моменти йому не до страху. А вже потім, коли все позаду, приходить розуміння, яка то була небезпечна ситуація.
Розповів Віталій і про масштабні пожежі на торфовищах, у чорнобильських лісах та на Херсонщині, які йому доводилось ліквідовувати у складі зведеного загону. Каже, приборкати такі досить важко, залучається багато сил і засобів. Але найстрашніше все ж таки, коли вогонь загрожує життю людей.
Зараз, в умовах повномасштабної війни, ворожі удари приносять багато горя.
“Збили ракету, впав шахед... Кілька разів наше село потерпіло від уламків, були руйнування в будинках, магазинах тощо. Всі односельці допомагали. Приїжджали з іншого краю села і допомагали — і дахи перекривали, і вікна, і паркани лагодили”, - говорить рятувальник.
Син Віктора Станіслав вже дорослий і вчиться на хірурга, а молодша Вероніка займається спортивними бальними танцями. Сім'я любить відпочинок на природі. До війни щоліта їздили на море — до Криму, у Маріуполь, на курорти Херсонської та Запорізької областей. Чоловік мріє про закінчення війни і сподівається знову приїхати родиною на вільний український берег моря.
За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
