У Черкасах добігла кінця акція «16 днів проти насильства», яка тривала з 27 листопада. За цей час у місті пройшли майстер-класи, фотовиставки, на яких жертви насилля не побоялися показати свої обличчя, покази тематичних фільмів. А завершальним акордом стали відверті та щирі розповіді жінок, які про насильство знають не з екранів телевізорів та історій подруг, а з власного життя. Хоча говорити про пережите зважуються не всі.
"Хотілось вірити, що наступного побиття не буде"
За короткий час переселенка з Донецька Анна Тарапата стала у Черкасах своєю. Вона тренує жінок у клубі змішаних єдиноборств, а також вчить їх не терпіти насильство чоловіків. Саме у Черкасах вона розійшлася і зі своїм чоловіком.
Фото: Про все
- Чоловік тут себе не міг реалізувати. А мені навпаки вдавалося розвиватися, йому ж це не подобалося, - ділиться своєю життєвою історією дівчина. - Я почала тренувати чоловіків. Запрошувала до зали і свого чоловіка, адже це могло розрядити ситуацію. Потім я перестала тренувати чоловіків і набрала жіночу групу, але конфлікти не припинялися, а лише ускладнювалися. Від чоловіка не було розуміння.
Детальніше про історію Анни можна прочитати ТУТ.
Про свою життєву драму розповіла також Анжела Бузовська. Жінка говорить, що якби їй довелося писати книгу про власне життя, то вона б назвала її «Самотність». Так було як в дитинстві, так і в дорослому житті.
Фото: Про все
- Батькам було байдуже як я живу. Яскраво запам’ятався випадок, коли батько приїхав із відрядження і навіть не знав у якому класі я навчаюся, - пригадує Анжела – Я відчувала себе нікому не потрібною і не розуміла навіщо потрібно було жити.
Через таке минуле і в дорослому житті жінка не змогла стати щасливою.
- Із чоловіком не було порозуміння, ми постійно вимагали чогось один від одного. І через це між нами розпочиналися конфлікти, які закінчувалися тим, що він мене бив. А потім просив пробачення і в такі моменти мені хотілося вірити, що наступного побиття не буде, - пригадала жінка.
Це вже зараз вона розуміє, чому не наважувалася покинути того, хто підіймав на неї руки. Говорить, що мала занижену самооцінку:
- Тоді я не вважала себе особистістю. Але так було до того часу, поки одного разу мене насилу врятували лікарі.
Анжела розповідає, що того разу він не лише побив її, а й розтрощив все в будинку, навіть одяг та взуття порізав.
- Тієї миті я стояла перед вибором: жити далі чи покінчити з собою. Я думала, що більше немає сенсу існувати, почувалася розтоптаною. Моїй дитині на той час було два роки, і саме через це я не мала права покінчувати з життям. Бо кому тоді буде потрібна моя дитина, -згадує негативний досвід власного життя Анжела.
Вона не здалася, покинула чоловіка, почала ходити до церкви. А зараз сама всім розповідає про те, що потрібно любити себе та вчитися бути особистістю.
- Адже жінка, яка себе любить, і чоловіка вибере собі правильного. Тому зараз я допомагаю таким жінкам, які опиняються у схожій ситуації, як моя, - каже Анжела.
Це був не той чоловік, якому б хотілось говорити «Я тебе люблю»
Побиття чоловіка довго терпіла і Ірина. Вона розповідає, що хоч і була заміжня і мала від нього дитину, але він так і не став для неї рідною людиною.
- Це був не той чоловік, якому я б хотіла казати: «Я тебе люблю». Мені навіть важко було промовляти, що він мій чоловік і що я заміжня. Я просто носила обручку, як прикрасу. Я багато разів йшла від нього, але через кілька днів поверталась, адже було страшно від думок, де жити, чим годувати дитину.
Усе змінив той день, коли під час чергової сварки чоловік узяв до рук ніж і підняв його над Іриною. Це відбувалося на очах дитини.
Фото: Про все
- На щастя, ніхто не постраждав, але то була остання крапля. Важко було зробити перший крок та зібрати речі, але я це зробила. І лише тоді я зрозуміла, яким прекрасним може бути життя. А найголовніше – я почала відчувати себе жінкою, - уже із посмішкою промовляє Ірина.
Так само зараз думає і подруга Ірини Антоніна. Але, зізнається жінка, тривалий час вона взагалі відмовлялася визнавати, що, насправді, також була жертвою насилля
- Я для чоловіка була як футбольний м’ячик. Пригадую, як маленький син тримав чоловіка за ногу, кусав його і кричав: «Не бий маму». Й рішення - піти від нього – стало найсміливішим у моєму житті. Та навіть коли ми вже не жили разом, він перестрічав мене на зупинці, кидався з ножем, бив при дітях. Тому згодом мені навіть було незвично, що мене ніхто не б’є, що на мене не кричать, що в мене немає синця під оком, чи не поламаний ніс, - пригадує Антоніна.
Зараз жахливі бійки та синці вже в минулому. Відтоді, як Антоніна поставила жирну крапку у стосунках зі своїм кривдником, вона самотужки спромоглася побудувати будинок, здобула ще одну освіту та навіть взяла під опіку дитину.
Фото: Про все
- Статистика показує, що найчастіше жертвами насильства стають жінки та діти. Та говорити про це завжди важко й на це зважуються не всі, а розповідати свою історію чужим людям – це практично подвиг, - коментує представник Черкаського обласного відділення «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» Олена Шандрак. - Тому проектом «16 днів проти насильства» ми хотіли привернути увагу до проблеми, яку часто замовчують. Багатьом жінкам важко вийти зі своєї складної життєвої ситуації. Велика проблема в тому, що жінки самі себе винять і думають, що коли чоловік їх б’є, то значить вони цього заслужили. Жінки часто не готові визнавати, що насилля не припиниться, поки вони самі його не зупинять.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
