На нещодавній прес-конференції голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко ошелешив журналістів такою інформацією: Королівство Норвегія готове інвестувати кошти на відбудову табору вікінгів поблизу Чигирина. Було з чого спантеличитись, адже за натовпом „заклятих друзів“ — поляків, татар та московитів, — хоробрих норманів тут і близько не помічали. Та й чи бували вони на землях теперішньої Черкащини? Чи це щось із серії „Холодний Яр — колиска світової цивілізації“? Спробував розібратися у ситуації журналіст газети «Акцент» Борис Юхно.
Вікінгам, вони ж у руській традиції — варяги, упродовж усього раннього середньовіччя вдома патологічно не сиділося. Вдома — це там, де нині Норвегія, Швеція, Данія і навіть частково Балтія. Північним морським шляхом за кілька віків до Колумба дісталися Америки: доконаний факт ще з 1960-х. Утім, вона нас цікавить менше. Але хто не чув про торговий шлях Х-ХІІІ століть „з варяг у греки“? Посередині він пролягав переважно Дніпром. Відчуваєте перспективу?
Але це лише одна площина зносин слов’ян із норманами, інші лежать значно вище. В історичній науці існує ціла „норманська теорія“, згідно якої своєю державністю Київська Русь має завдячувати саме варягам. Буцімто колись наші високопосадові пращури ніяк не могли добитися ладу у своїх володіннях, то й запросили на княжіння „антикризових топ-менеджерів“ з Півночі.
„І ось появляються серед цих племен варяги, скидають місцевих князьків, силою підбивають окремі племена під владу своїх конунгів і сформовують одну велику державу, на чолі якої стає варязька династія Рюрика“. Так що „Рюриковичі ми“, як не крути. Понад те — „Русь — то була племінна назва того скандинавського племені, що виселилося зі своїми князями до східної слов’янщини“. І це не фантазії історика Дмитра Дорошенка, фрагмент із праці якого „Нарис історії України“ тут зацитовано. У фіннів й дотепер Швеція називається Ruotsi й читається співзвучно зі словом Русь.
Дозволю собі послатися й на радянського академіка Бориса Грекова, хоч нині це майже кримінал. Загалом, якщо якось примудритися не зауважувати на марксистсько-ленінських квінтесенціях про класову боротьбу, наявних у кожному розділі, то його монографію „Киевская Русь“, видану ще в сталінські часи, можна вважати однією з найфундаментальніших праць про той період нашої історії. Про політичну вісь Київ — Скандинавія автор, зокрема, пише: „Гораздо более тесные связи (ніж з іншими тогочасними державами Європи, — прим. авт.) установились со скандинавскими странами. Ярослав не раз приглашал скандинавские дружины. Король норвежский Олаф нашел приют в Киеве во время своего изгнания из Норвегии. Сын его с русской помощью вернул себе престол. Сам Ярослав был женат на Ингигерде, дочери шведського короля Олафа. При дворе Ярослава жил и другой знаменитый викинг, Геральд, после громких военных подвигов в Сицилии и Италии ставший королем Норвегии и сложивший голову в Англии. Он был женат на дочери Ярослава Елизавете...“
Тож цілком очевидно, що норманські дружини в обширах теперішньої Черкащини бували.
І не лише бували, а більшим чи меншим числом товклися тут не одне століття. Маємо цьому й наступне свідчення. Коли для потреб Канівської ГАЕС створювали рукотворне озеро Бучак, біля гори Лисухи були зруйновані древньослов’янські кладовища й місця стоянок вікінгів. Про них йшлося ще у 1980-ті, коли не потребувалося оживляти легенди під інвестора.
Одна біда: археологічних свідчень усьому цьому наразі немає, а як які, а зазначені райони і „білі“ і „чорні“ пошуковці перекопали уздовж і впоперек мало не на глибину надр. Знаючи гарячу вдачу знаменитих північних хлопців — явище незрозуміле.
Утім, дотепер й потреби великої знайти рогатого шолома, заокруглену сокиру чи списаний рунами шмат шкіри, не було.
Борис Юхно, «Вікінги на Черкащині: інвестиційна примара з реальним підґрунтям», «Акцент», №33 від 12 серпня 2015 року.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
