Агресія, яку проти України розв’язала Росія, анексувавши Крим та вторгшись на Донбас, вплинула і на духовне життя українців. Про особливості цього життя в умовах війни та про діяльність військових священиків в інтерв’ю «Про все» розповів голова Синодального управління військового духовенства митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан (Яременко) УПЦ Київського Патріархату.
- В різних регіонах України бачимо, що віряни відмовляють «московським попам» правити службу у їхніх селах і надають перевагу священикам УПЦ КП. Чи були випадки на Черкащині переходу парафій від УПЦ МП до УПЦ КП?
- Так, були. Спеціально цей процес не відслідковую. Інформацією щодо цього володіє офіційний сайт Української православної церкви Київського Патріархату. Там є інтерактивна карта, на якій фіксуються такі переходи. Ось у вас на очах заходжу на сайт і дивлюся. Те, що відобразилось на інтерактивній карті – це чотири парафії, які перейшли. Але в реальності їх більше. Бо інші парафії не мають типових храмів і за них не має якоїсь боротьби. Це ті парафії, куди священики Московського патріархату просто навідувались на свята, чи на проведення обрядів по запрошенню. Там немає жорсткої боротьби.
- Як же відбувається перехід?
- Перехід відбувається наступним чином. Збирається сходка села на яку запрошують священиків Київського і Московського Патріархату, і в результаті спілкування люди обирають священика Київського Патріархату. Чому це відбувається на сходках села? Тому що люди просто не розуміють різниці між Московським і Київським Патріархатами. Священики Московського Патріархату часто не говорять, що вони - Українська Православна Церква саме Московського Патріархату, і вказують тільки те, що в вони - Українська православна церква. Тоді люди запрошують наших священиків, які і пояснюють їм хто є хто.
- На Черкащині, звичайно, менша кількість парафій, які перейшли із УПЦ МП у УПЦ МП, ніж у західних регіонах України?
- Відповідно до даних інтерактивної карти, найбільше переходів відбувається у Тернопільській та Хмельницькій областях. Але на Черкащині парафій перейшло не менше ніж у Чернівецькій області. Там, як і на Черкащині, до УПЦ КП із УПЦ МП перейшло чотири парафії.
- А як у людей виникає думка про вибір патріархату? Що її спонукає?
- Швидше за все у людей настає прозріння. Я це так собі пояснюю. Бо ніякої роботи серед мирян щодо переходу парафій із Московського Патріархату до Української Православної Церкви Київського Патріархату ми не ведемо. Ні я, ні благочинні ніяких команд проводити по селам якусь роботу щодо переходу не давали. Цей процес йде із середини, від самих людей. Можливо, фактором, який спонукає на це, є те, що в зоні проведення бойових дій є багато воїнів із різний куточків Черкащини. Вони, коли вертаються додому у свої села і міста, починають з’ясовувати, чому ж так відбувається, що сепаратистам і російським бойовикам допомагають священики Московського Патріархату, а вдома Слово Боже проповідують священики того ж Патріархату? Ось ця дилема, спонукає їх спілкуватись між собою, запрошувати священиків до обговорення, і врешті-решт призводить до ухвалення громадою якогось рішення. Фактично, війна викликала нову хвилю патріотизму серед українців, що відобразилось і на духовному житті.
- Інакше кажучи, процес переходу вірян до УПЦ КП спонукають АТОвці?
- Зазвичай так і відбувається. Воїн АТО, який повернувся із фронту додому, не може спокійно спостерігати за тим, що у його селі панує Московський Патріархат. Бо він точно знає, що священики цього патріархату у зоні проведення АТО обслуговують ворогів. Крім того, не є виключенням і те, що у різних регіонах України деякі священики УПЦ МП проповідують ідеї «Руського міра». Тобто, спілкуючись із вірянами священик може говорити правильні речі, а між ними вставляти такі фрази, що, мовляв «на Сході йде братовбивча війна» через «київську владу», не називаючи навіть її «хунтою». І в такий спосіб веде антиукраїнську пропаганду.
- Питання про перехід вирішують громадою, чи парафією?
- Саме громадою. Бо збираються на сходку села не тільки парафіяни, а жителі всього села. Адже парафіян може бути не багато. А далі, коли громада визначилась із переходом до Української православної церкви Київського Патріархату, тоді вона ж вирішує питання про приміщення, пристосоване для Богослужіння. Зазвичай, одне за одним слідує. Коштів на побудову храмів немає ані у нас, ані у людей. І багатих меценатів у селах теж немає.
- Напевне, якби рівень життя українців так не впав, то люди б знаходили кошти на храми?
- Так і є. Народ зубожів. І зубожів завдяки олігархам, які збудували цю корумповану систему і її підтримують. Тому ці матеріальні проблеми, штучно створені для нашого народу, заважають нормально жити і церкві.
- Знаєте, інколи через те, що відбувається у економіці, політиці і суспільному життя України, ловлю себе на думці, що інколи і мені хочеться назвати владу «хунтою».
- Наше завдання не боротись із владою, а пробуджувати совість влади. Направляти владу на шлях істинний і вказувати на гріхи владі, щоб керівники знали, що не таким шляхом йдуть і не туди ведуть. Вони дивляться в бік грошей, і думають, що грошима вони можуть вирішити все. Але це неправильна думка. Так вони нічого хорошого не зроблять, а тільки продадуть народ у рабство. І не важливо яке - російське чи будь-яке іноземне. А у фінансове рабство, яке ще гірше, ніж іноземне.
- А проти фінансового рабства, мабуть, і не повстанеш?
- Можна і проти фінансового рабства повстати. Для цього потрібно мати силу Духу. Але значно краще, щоб зміна політичних влад відбувалась спокійно. І щоб кожна влада йшла у напрямку до народу, до правдивого життя. А зараз ми бачимо, що люди, які претендують на роль ідейних і духовних діячів, а серед таких і Прем’єр-міністр України і Президент, лобіюють узаконення одностатевих шлюбів. Тобто, тих категорій людей, яких у нас ніхто і не переслідує і їхніх прав не ущемляють. Фактично вони готують плацдарм для їхньої богомерзенної революції. А окрім того утримують корумповану олігархічну систему, яка не дає розвиватись ні культурі, ні науці, ні економіці, жодним сферам життя. Вони себе безмірно збагачують, а народ нещадно обкрадають і вкидають у зубожіння.
- Як Ви думаєте, чому священики УПЦ МП допомагають агресору? Це ж зрада.
- Зрада – це суть УПЦ МП. Ця структура утворилась шляхом зради та за допомогою російських спецслужб. УПЦ МП відбрунькувалась від справжньої Української Православної Церкви, права самостійності для якої в кінці 80-х виборов Патріарх Філарет. Архієреї УПЦ МП зрадили своїм підписам під рішенням Помісного Собору, що напередодні вирішив звернутися до Московської Патріархії з проханням про надання автокефалії. Вони ж таємно провели свій собор, де зрадили свого предстоятеля і утворили альтернативну УПЦ МП, відмовились від бажання мати автокефальну (тобто помісну) церкву. Зрадили Україні, українському народу і канонам православної церкви, бо це зборище було не канонічне, таке, що суперечить канонам православної церкви. А це значить, що вони согрішили проти святої Церкви. І це тавро зради на них буде лежати завжди, поки ця церква існуватиме. Створена зрадою вона приречена зникнути. Ця структура повинна розсипатись як будинок на піску, а священики УПЦ МП повинні влитись у УПЦ КП, або залишитися в іноземній Російській церкві. І це обов’язково станеться, рано чи пізно.
- Протистояння УПЦ КП І УПЦ МП, окрім переходу парафій, ще якось проявляється?
- Ми уникаємо будь яких протистоянь і намагаємось попереджувати саму можливість виникнення протистоянь, якщо це не є проявом вільного волевиявлення віруючих. Тоді ми обов’язково підключаємося і підтримуємо вибір віруючих. Загалом ми намагаємось не входити у конфлікти. Але трапляються такі випадки, коли ми так чи інакше перетинаємось і виникають суперечки. Наприклад, у Золотоноші є священик Московського Патріархату, який вже багато років обливає брудом Київський Патріархат і нашого священика, який перейшов до нас із Московського Патріархату. Мер Золотоноші є прихильником священика Московського Патріархату. Так от він на державних заходах демонстративно надає перевагу священику Московського Патріархату. І коли таке стається, то ми звичайно входимо у суперечку із священиком Московського Патріархату з вини представника влади. І хоч ми завжди пропонуємо міському голові Золотоноші проводити такі заходи на основі рівних прав обох конфесій, але перевага постійно і одноосібно надається священику Московського Патріархату. Часто міжконфесійні конфлікти трапляються через дії чиновників.
- Це єдиний випадок, коли священикам Київського Патріархату доводиться ставати стороною у конфлікті?
- На Черкащині, іншого випадку, окрім цього, не зустрічав. Але у інших регіонах України це доволі поширене явище. Обласна, районна чи місцева влада, виходячи із власних симпатій, самочинно надає преференції священикам Московського Патріархату. Де можновладці надають перевагу священикам Московського Патріархату і блокують дії священиків Київського Патріархату у громадських заходах, там звичайно виникають конфлікти.
- А в зоні проведення АТО існує протистояння між Київським і Московським Патріархатами?
- В зоні АТО жодного протистояння між Київським і Московським Патріархатами немає. Українське військо обслуговують виключно священики Української Православної Церкви Київського патріархату, або інших проукраїнських церков, наприклад УГКЦ, також протестанти. А якщо там і є священики Московського Патріархату, то тільки колишні, які вийшли, або їх «попросили» із Московського Патріархату. Священики УПЦ МП на фронті є тільки на стороні ворога.
- Владико, як відомо, Ви віднедавна в лавах УПЦ КП опікуєтесь діяльністю військових капеланів, чи не так?
- В Українській Православній Церкві Київського Патріархату такого терміну як «капелан» не вживають. «Капелани» – традиція католиків і протестантів. У наших православних традиціях священнослужителів, які знаходяться у військах, ми називаємо «військові священики».
- Значить Ви – головний військовий священик?
- Я - голова Синодального управління військового духовенства УПЦ КП, а от головних священиків у нас є багато. Кожен, хто є з бійцями на передовій, - головний. Це управління ще в 90-х утворили рішенням Священного Синоду. А із початком війни воно активізувалось. По причині хвороби попереднього керівника головою Управління призначили мене. З моменту активізації управління нам необхідно було зробити ряд першочергових заходів. А це систематична відправка наших священиків в зону АТО, тому я робив і роблю суто технічну справу.
- Направляти у війська священиків то, мабуть ваша ідея?
- Ні. Ідея належить ієреям, які були на фронті, бачили необхідність цього і неодноразово нам про це доповідали. Велику роль зіграло і неофіційне звернення Генштабу Міноборони із проханням направляти у військові підрозділи священнослужителів, які б допомагали вирішувати різні проблеми. Тому священики почали готуватись і їхати туди.
- Військові священики мають спеціальну підготовку?
- Військовими священиками стають ті священнослужителі, які самі цього бажають. Це – суто добровільна справа. Перед відправкою на фронт священики проходять обов’язкову триденну підготовку. Представники Генштабу та Міноборони проводять тренінги по тактичній медицині, саперній справі (навчають, як не підірватись на ворожих мінах і розтяжках). Зайняття відбуваються на базі Михайлівського Золотоверхого монастиря, є там казарма для священиків. Практичні зайняття проходять на Трухановому острові на території Труханівської Січі. Її створено волонтерами і вони ж все організовують, у тому числі і тренінги. Їх проводять також волонтери, але фахівці, ліцензовані при Міноборони. Такі, як волонтерка Анна Майборода - її всі військові знають. Також священики отримують відповідне обмундирування і їдуть на фронт, де перебувають по місяцю. Деякі залишаються на два, а то й три місяці. Є такі, які там по 5 місяців, і є священики, які перебувають на фронті постійно. Також є у війську наші координатори.
- Хто такі «координатори» і чим вони займаються?
- По всіх угрупуванням військ є по два координатори, які там постійно перебувають. Вони, як правило, зустрічають тих священиків, які прибувають на фронт, і проводжають тих, хто повертається.
- А чому термін перебування священика на фронті становить місяць?
- У священиків є власні парафії, які не можуть на довгий час залишатись без священнослужителів. Місяць ще можна їх підстраховувати. Або парафіяни можуть самі побути. Але відсутність священика у парафії більше місяця спонукає занепад парафіяльного життя. Тому прийнято практику, за якою кожен священнослужитель, який захотів бути військовим священиком, може їздити на фронт за формулою „місяць через три”.
- Яка місія військового священика?
- Є таке поняття як депресія. А вона проявляється по різному, і в позастатутних відносинах, і в пияцтві, і в зниженні дисципліни і моралі військовослужбовців. Це зазвичай проявляється у період так званої «окопної війни». У період активних бойових дій людина як правило зібрана. І тоді все ясно: є ворог, є свій підрозділ, командування, є його вказівки і їхнє виконання. А при «окопній війні», особливо тоді, коли в тебе стріляють, а ти не завжди можеш відповісти, – це вводить в депресію. Потім великої шкоди завдає відсутність інформації із українських телеканалів. А, натомість, є пропаганда із сепаратистських і російських каналів. Бо досі наша шановна центральна влада не спромоглась налагодити трансляцію національних телеканалів. Воїни дуже скаржаться на те, що по радіо і ТБ транслюються тільки російські і сепаратиські канали. А це значить, що не працюють наші. Внаслідок цього виникають відповідні негативні стани бійців, які потрібно розвіювати, і натомість, навіювати позитивні думки. І роль священика у цьому процесі величезна. Військовий, потрапляючи у такий стан, часто не розуміє, що із ним робиться, і як йому бути. До кого йти? Часто до побратимів, командування чи психологів він не може йти. Але є священик – людина від Бога. І цій людині від Бога можна вилити свою душу і отримати якісь поради, які може дати священик. Або і просто має змогу поспілкуватись. Тому, в першу чергу, місія військових священиків - це духовна і психологічна робота.
- А як самі військові сприймають присутність священиків на фронті?
- Дуже позитивно. І в нас є багато фактів, коли командування, бачачи, що присутність священика впливає позитивно на бійців, – висловлює подяки у вигляді грамот, часто телефонують мені, і дякують за священиків. Останній раз прикордонники прапор розписали на знак подяки за священика, який у них там працює. Зараз цей прапор зберігається в управлінні. Часто телефонують і просять направити до них священика, бо бачать, наскільки корисна присутність священика на прикладі сусідньої частини. Священики, повертаючись з фронту, продовжують опікуватись військовослужбовцями, із якими працюють: привозять волонтерські вантажі. Трапляється, що бійці частин, де був священик, телефонують до нього і просять передати якісь необхідні речі, і тоді священик збирає необхідне і передає, або привозить бійцям. Перебуваючи вдома священики, які були в АТО тепер опікуються родинами вояків, які перебувають у зоні бойових дій, або тими, у яких не дай Бог, загинули сини, чоловіки. Часто священики стають побратимами військових. У нас в управлінні військові священики отримують шеврони, а на фронті братаються і дарують свої шеврони побратимам. А ті їм свої дарують. Ось таке братання відбувається.
Спілкувався Олександр Немеш.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
