Щопонеділкові наради, новинне щоденне планування та нестримний шалений темп. Так уже 25 років працює єдиний міський телеканал «ВІККА». Його історію тоді й нині творять близько 150 осіб. У далекі 90-ті, коли канал почав «жити», це був єдиний аудіовізуальний засіб масової інформації в місті. Нині це провідний телеканал, що дає потужний старт кожному працівнику в медійній сфері. Тож з нагоди ювілею телевізійного каналу "Нова Доба" опитала відомих «вікківців», що дала їм у житті робота на черкаському телебаченні.
«ВІККА» – перша недержавна телекомпанія в Черкаській області, що вийшла в ефір 9 вересня 1991 року. Її заснували Валентин Григорович Селезень та Валерій Андрійович Питомець.
На той час канал транслював власні програми – це новини (перший у Черкаській області щоденний випуск теленовин «Вечірня студія), світові новини, медична рубрика, програми музичних привітань, оголошення, реклама, астропрогноз, «Брати наші менші» та художні фільми (500 шт.), зокрема й індійські, які, до речі, ніколи не повторювались. Уже в 2012 році телеканал «ВІККА» отримав ліцензію на цифрове багатоканальне мовлення.
«ВІККА» щоденно створює 6 годин власних телевізійних програм – щоденні інформаційні випуски, а також низку авторських. Серед них – аналітичні, пізнавальні, розважальні, культурологічні, а також прямі ефіри.
Любов Правдіна, директор телеканалу впродовж 2007-2014 рр., нині – виконавчий директор «Правдін Продакшн» (м. Київ):
– Дуже багато різних моментів, спогадів, епізодів. Зустрічаючись із тими, хто раніше працював на «ВІККА», чи з тими, хто працює на телеканалі, й зараз завжди є що пригадати, чому усміхнутися. Тут я зустріла свого чоловіка, тут знайшла кращих друзів і однодумців по життю. Тут відбулася як особистість. За весь цей «набір» дуже вдячна телеканалу.
Назва телеканалу часто асоціюється у людей із жіночим ім'ям. Особливо якщо людина не місцева, вона сприймає «ВІККА» як ім'я Віка. Представляючись під час прес-конференції: «ВІККА», у відповідь можна було почути: «Дуже приємно, Іван Іванович».
Щиро бажаю творчості й натхнення. Сучасне телебачення не має чітких рамок і правил. Тому експериментуйте, вигадуйте і головне – не зупиняйтеся у своєму рості!
Анна Панова, ведуча програми «События» на каналі «Україна»:
– «ВІККА», поза сумнівом, – моя alma mater у телебаченні. Тут я прошла шлях від репортера до ведучої новин і прямих ефірів та головного редактора. Вперше в житті взяла до рук мікрофон саме тут, на маленькій черкаській телестудії; тут засвоїла «телевізійну абетку», яка згодом неабияк допомогла мені в роботі у Києві.
Робота запам’яталася найбільше тим, що все було вперше. І це було справжнє пізнання телевізійного світу.
Чого тільки не відбулося за чотири роки роботи! І мікрофон, який відмовляється працювати в потрібний момент, і частина декорації, яка падає просто під час зйомок, і нетверезий гість студії (політик – даруйте, не назву його імені), поруч із яким було важко дихати під час ефіру. Та всі ці збої лише загартовували мене, бо на центральних телеканалах технічних несподіванок теж не бракує. Головне, чого я навчилася за ці роки, – поважати своїх глядачів і намагатися налаштувати їх на позитив, якими б не були новини.
Марина Мельник (вона ж Манго), відеодизайнер:
– На «ВІККУ» я прийшла 2006-го. Пригадую, мій перший сюжет у «ВІККА-новини» вийшов першого березня. Пропрацювала на «ВІККА» 8 років, полишила канал того ж таки березня, тільки вже 2014-го. Ким тільки не працювала й чого тільки не робила, за що вельми вдячна каналу (всміхається – авт.). Тепер маю багато корисних умінь і навичок. А якщо серйозно, була редактором «ВІККА-НОВИН», ведучою прямих ефірів, автором програм «Місто: правила користування», «Стильне життя», «Подорож у світ СПА» та ін. Зацитую головного редактора «ВІККА» зразка 2006-го року Анну Панову: «Любіть телебачення в собі, а не себе в телебаченні!» Цим професійним і життєвим принципом послуговуюся з того часу, як уперше його від неї почула. Переконана, що «ВІККА» – це велика телевізійна сім'я. А з огляду на те, що «вікківців колишніх не буває», вона щороку стає більшою. І хоч зараз я далеко, у цей день мені б хотілося бути в сійменому вікківському колі. Зі святом, «ВІККА»!
Юлія Галушка, ведуча «Новин 112» на телеканалі «112 Україна»:
– Із 25-ти років роботи телеканалу «ВІККА» п’ять я буквально «прожила» разом із ним – у редакції та на зйомках. Я прийшла туди у 2004-ому, і так і лишилась до 2009 року. Спершу кореспондентом, потім був кастинг – і додалася робота в кадрі: мені довірили вести «ВІККА-НОВИНИ», а потім – і бути редактором випусків. Усі свої наступні роботи я порівнювала саме з вікківською атмосферою. І те, що багато вікківців працюють на центральних каналах та навіть знімають кіно, вважайте це знаком якості.
На телеканалі «ВІККА» я вперше спробувала, що таке прямий ефір. Спробувала створювати авторські проекти, монтувати свої сюжети. Та й узагалі багато що на «ВІККА» було вперше. Це була своєрідна школа життя, яку я завжди згадую з теплотою. Разом із дуже молодими співробітниками (такими, як я, студентами) працювали й аксакали черкаського телебачення. Привіт, Олеже Миколайовичу і Олено Миколаївно Малкови! Васю Гоєнко і Васю Саєнко! Гаркуші! Тут я зупинюся, бо шпальти не вистачить, щоб передати вітання і подякувати всім, хто вчив мене телевізійним премудростям, з якого боку підходити до камери та складати слова у речення. Фактично це була друга сім’я – ми жили роботою і на роботі. Разом працювали, разом і відпочивали. Ми разом ділили перші перемоги й перші розчарування. Пам’ятаю, як здивувалася, коли вперше в маршрутці почула, як два дідусі обговорювали мій учорашній репортаж. Пам’ятаю, як тяжко було писати матеріали зі свого рідного Черкаського національного університету, де після Помаранчевої революції мої одногрупники голодували на знак протесту проти ректорату – дотриматися всіх журналістських стандартів, коли симпатії на боці друзів.
Бажаю телекомпанії легко пережити й наступну 25-річку – і так само лишитися молодою і ефіром, і колективом! Нових проектів і відданих глядачів! З Днем народження!
Вікторія Курченко, прес-секретар голови Черкаської ОДА:
– Із «ВІККою» я провела довгих і водночас коротких шість років. Прийшла журналісткою-студенткою, пішла шеф-редактором новин. Ну й «посередині» ще теж багато чого було. На цьому каналі не можна робити щось одне. «Людина-оркестр» – це якраз про типового ВІККівця (всміхається - ред.).
Який яскравий спогад? Та всі мої шість вікківських років – це один суцільний яскравий спогад! Ми колись із колегами жартували: якщо б на каналі встановити вебки, то це було б найрейтинговіше реаліті-шоу.
А якщо серйозно, то «ВІККА» – дуже цінна школа. Із її робочим нон-стопом і постійними викликами. І найголовніше: «ВІККА» – це дуже крута робоча родина!!! Якось каналу регулярно вдається притягувати найкращих. Знаю, звучить не дуже скромно, але так і є. Тому дякую тобі, «ВІККА», за все. Із твоїм Днем народження! Бажаю стати №1!!!
Ігор Муллер, рекламіст:
– У далекому 1992-ому році я запропонував себе керівництву каналу в якості редактора, режисера, продюсера рекламних роликів. Працював як вільний художник, за замовленнями. Створив більше 100 рекламних роликів, працював над соціальними програмами «М» (про місто) і «Райдуга». Також я створив перший ролик черкаського виробництва, який транслювали на центральних каналах, зокрема й на «1+1».
Найбільше запам’ятався саме ентузіазм, адже тоді робота кардинально відрізнялася від нинішньої. На перше місце ми завжди ставили якість продукту, попри технічні й комунікабельні відмінності того часу. Раніше, щоб зібрати всіх людей на зйомку, а перед цим погодити сценарій, без мобільних і соцмереж – це наче зібрати годинника із зав'язаними очима. Тоді ж ніхто не знав, як правильно працювати в тих чи інших програмах для аудіо чи відео. Все пізнавалося на власних помилках. А взагалі робота в цій сфері – це просто стан душі, при якому вузько мислити не маєш права.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
