Днями з такою ідеєю до Черкаської міської організації Товариства Червоного Хреста звернулася відома романістка, неодноразова лауреатка та переможниця престижних вітчизняних і міжнародних літературних конкурсів Наталія Лапіна. На думку майстрині слова, багато хто сьогодні, не зважаючи на жахи, які несе війна, має непереборне бажання почати вчити або вдосконалювати рідну українську мову. Тож вона готова провести такі уроки для всіх охочих, або навіть української „з нуля“. Цікаво, що сама Наталія Лапіна свого часу також пройшла непростий шлях опанування української мови. Про це вона розповіла волонтерам Червоного Хреста під час першої зустрічі в рамках майбутнього „Розмовного клубу“.
Сьогодні Наталія Лапіна пишається, що пише українською (хоча довгий час думала „на російській“, а відтак — писала свої твори саме російською мовою). Вона пишається, що завядки своїм зусиллям стала і давно є саме українською письменницею. Адже народилася Наталія Петрівна на Сахаліні, ще під час існування Радянського Союзу.
Наталія Лапіна у своїй розповіді про свій тернистий шлях до ментально рідної мови згадала про свого улюбленого письменника Джозефа Конрада.
- Цікавим в цій історії є те, що англійська Конрада досі вважається взірцевою, і такою, що в англійських школах на його реченнях навчаються граматиці. Він, поляк з Бердичева, досяг досконалої англійської, а ми, з генетичною українською пам’яттю, хіба ж не здатні на таке? — задає всім риторичне запитання письменниця. — Цей приклад став для мене визначальним, коли я твердо вирішила вчитися української мови. Обкладалась словниками, писала та буквально зазубрювала фрази і слова на окремих папірцях, плакала після обговорень моїх творів з редакторами… Але я мала дуже сильну мотивацію — бо мріяла бути українською письменницею і крапка. Взагалі, я переконана, що опановувати будь-яку мову потрібно, так би мовити, на побутовому рівні. Починаючи з найпростіших фраз… Я свого часу відваги набралася і почала скрізь розмовляти українською. Були такі випадки, у деяких українських, але чомусь російськомовних містах, коли мене відверто не розуміли і навіть цькували. Часом це був суржик. І я навіть сьогодні продовжую вчити і вдосконалювати мою українську мову.
Наталія Лапіна говорить і про те, що з початком війни, яку ми всі переживаємо зараз, спостерігає неабияку зацікавленість до опанування української мови. Про це говорять переселенці з багатьох міст, які стерли у пил загарбники. І саме тому з’явилась відраза до їхньої мови і тяжіння до української. Саме тому, письменниця вважає слушною ідею з утворення „Мовного клубу“.
Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
