Практично всі підприємства місцевого легпрому випускали щось пам’ятне для приїжджих
Деміс Русос залишив по собі прекрасну пісню, хіт кількох десятиліть „Souvenirs“. Але ще задовго до того, як він її вперше виконав,черкащани і гості міста мали можливість чинити „за текстом“ буквально: ходити від магазину до магазину, від сувеніру до сувеніру, обираючи бажаний.
Було з чого, адже за рідкісними винятками, практично всі підприємства місцевого легпрому випускали щось пам’ятне для приїжджих. Або ж ширвжиткове, але прикрашене „міським клеймом“ - чайкою, краєвидом, надписом „Черкаси“. Хоч би й дротовий приймач від ЗТА, далеко не „легкого“ підприємства: маленький шильдик на панелі, а вже зовсім інша справа, бо це вже не просто „радіо“, а сувенірна продукція, пише Акцент.
Від слоників до Леніна
Спочатку у Союзі боролися з проявами міщанства, висміюючи в газетах громадян, які прикрашали свої помешкання таким товарним сегментом. Слоники-котики, скриньки, скарбнички і навіть серветки на столах для енкавеесівців взагалі були вірним орієнтиром: їхній клієнт. Або вже, або потенційно, адже симпатизує буржуазним пережиткам. Та згодом ідеологів трохи попустило. Збагнули, що люди все одно намагатимуться якось прикрашати всоє житло, щоб воно хоч трохи відрізнялося від казарми. Тож і вирішили поєднати естетику з пропагандою - мовляв, нехай хоч і сувеніри, але наші, радянські, за формою і змістом.
Так на фабричні потоки стали мільйонні серії чогось зовсім непридатного для побуту: серпасто-молоткастих бронзових «органайзерів», статуеток на честь чергового з’їзду партії, чеканок про Ілліча і марксистсько-ленінських чорнильниць. Не хочеш - не купуй, але іншого немає.
Перейшло й це. Не те щоб зовсім, але на полицях з’явилося хоч щось „нейтральне“. Розширення асортименту вказувало на те, що десь високо усвідомили: сувеніри можуть приносити не лише морально-виховні дивіденди, але й матеріальні. Тобто бути звичайним товаром, який купуватимуть. І, на щастя, саме на цьому етапі, а не раніше, до справи долучився юний обласний центр Української РСР Черкаси.
Значки Машбуду
Складно сказати, на якому підприємстві міста й коли точно випустили першу „пам’ятну“ продукцію. Та спираючись на дуже велику купу річних підшивок місцевих газет, обпертися на яку можна було б і в прямому сенсі, зроблю припущення, що таким є... м’ясокомбінат із виробами з рогу, про які побіжно згадується 1960-го. Далі – Машбуд зі значками. З „Черкаської правди“ від 15 жовтня 1970 року дізнаємося, що далеко не профільне виробництво заводу ім. Петровського набуло на той час солідних обсягів: „Мільйон значків, виготовлених черкаськими машинобудівниками, дістали поширення по всій країні. Дільниця сувенірів на заводі розширяє виробництво. Сюди прийде механізація, яка прискорить трудомісткі процеси. Заводські художники створили ескізи нових значків. Вони присвячені боротьбі за мир, першому космонавту Юрію Гагаріну, а також рідному місту. Найближчим часом нові значки надійдуть у продаж“.
Так, справді. Колись маленькі нагрудні знаки були дуже популярними, на лацканах навіть чоловічих піджаків майже завжди щось виблискувало. Переважно – „місто“, „футбольна команда“, чи значок всесоюзного товариства, яких існувало безліч: від філателістичного до тверезості. Дитячий одяг можна було б взагалі доукомплектовувати „Чебурашками“ й „Ну, погоди“ прямо на швейних фабриках. І лише жіноцтво „фурнітурно“ було обділеним, тому й придумало свої значки — брошки.
Металеві мініатюри у масштабному виробництві тут, та й практично скрізь, - бренд таки втрачений. Та знаю кількох черкаських хлопців, які не дають йому зникнути остаточно. На замовлення установ, організацій, фірм, спортклубів виконують повний цикл робіт від дизайнерських до виробничих. І слід сказати, що теперішні технології взнаки даються, сучасні значки набагато естетичніші, яскравіші, якісніші. Тож втраченими є лише кількісні позиції. Коли потреба - телефонуйте до редакції, підкажу де тих майстрів знайти.
„Аврора“
Однак профільною особлива продукція стала на єдиному підприємстві — фабриці сувенірних виробів „Аврора“. Спочатку, 1968-го, це була лише дільниця, на якій працювали 15 робітників. Через рік - спеццех, ще через один - фабрика з 7 дільниць, на якій трудилося понад 100 „сувенірщиків“. Відповідно зростали обсяги виробництва - починали з товарів на 300 тисяч карбованців на рік, а на початок 1972 року вийшли на 1 мільйон. За цей час на „Аврорі“ розробили й запустили в серії понад 50 різновидів пам’ятних виробів із найрізноманітніших матеріалів, найбільше пластмасових та з оргскла. І хоча до товарів першої необхідності вони не належали, у покупців користувалися стабільним попитом.
До честі творчої групи підприємства, вона не зациклювалася на обов’язковому сегменті виробів. Відтак паралельно з „Інтернаціональною дружбою“, „Нашим Іллічем“, „Дорогами слави“, „Крейсером „Авророю“ та іншими „шедеврами соцреалізму“ створювалися симпатичні сувеніри, цілком прийнятні в якості інтер’єрного наповнення осель. Зрештою, коли вже вдатися до конкретики, зацитую кілька абзаців зі статті кореспондента „Черкаської правди“ К. Юрченка, у якій і асортимент, і перспективи. „Чайка летить над водою, повниться свіжим крилом вітрило, і золота, ніби сяйвом вранішнього сонця осяяна, набігає хвиля. Це – „Дніпрові зорі“. Хто з гостей нашого міста не придбає на згадку про нього цей красивий витвір? А „Соснівка“, „Бувалий козак“, „Біля криниці“, естампи „Сокирне“, „Українська ніч“, сувеніри „Мрія рибалки“, „Річковий порт“, „Місток у Ювілейному парку“, „Телевізійна вежа“, „Берізка“? Вже затверджені до випуску такі нові вироби як „Великий Кобзар“, „Будинок зв’язку“, „Драмтеатр у Черкасах“. Творча група „Аврори“, до складу якої входять Вілен Подольський, Валентин Савченко і художник-гравер Віктор Коїнов, зараз працює над створенням ескізів сувенірів, присвячених нашим землякам - Гонті і Залізняку, Хмельницькому, Симиренку, Гулаку-Артемовському, Піддубному, Нечую-Левицькому.
Найближчим часом у черкаському Палаці щастя батьки новонароджених одержуватимуть при реєстрації немовлят красиву пам’ятну медаль. Затверджені до випуску й медалі, які вручатимуть подружжям у день „срібного“ чи „золотого“ весілля. Директор „Аврори“ Борис Олексійович Фадєєв у розмові підкреслив, що „абсолютна більшість працівників сувенірного цеху - молодь, і це є запорукою пошуків, по-справжньому творчої атмосфери“.
А далі директор розповів, що сувеніри в традиційному значенні слова - далеко не все, що пропонувала „Аврора“. Ще, наприклад, - красиві сумочки для жінок, кліпси, сережки, ремінці для годинників. Майже вся продукція виготовлялася з відходів виробництва інших підприємств Черкас. Жіночі сумочки, наприклад, робити з самої лози відмовилися відразу. Вирішили комбінувати природній матеріал з поліхлорвініловим шнуром, який отримували з відходів плащової тканини, перепускаючи її через шнек. А для автомобілістів „сувенірка“ виробляла скло заднього та поворотного ліхтарів „Москвича“ (зараз би з цього приводу сказали, що Черкаси - практично „столиця вітчизняного автопрому“, а тоді - так, згадали між іншим).
Розповідь Борис Олексійович закінчив своєрідним анонсом: уже споруджується новий інженерний корпус, а скоро у Черкасах почне будуватися фабрика подарункових виробів, куди перейдуть умільці з підприємства. У 1972 році це нове черкаське підприємство відкрилося з приміщенням на розі вулиць Ільїна і Можайського.
Для Олімпіади-80
З часом місцева сувенірна індустрія стала настільки потужною, що їй присвятили першу тематичну виставку-продаж у новому Будинку торгівлі. Головний універмаг області відкрили 1 листопада 1979 року, а вже за два тижні при ньому дебютував такий ось „салон“. Річ у тім, що кілька підприємств нашої області здобули право й отримали ліцензії на випуск продукції до Московської Олімпіади-80, і ці товари вимагалося якнайширше пропагувати. Тож, насправді, виставка-продаж „Черкаський сувенір-79“ виправдовувала свою назву лише наполовину, бо, скажімо, який же це сувенір - шкіряна спортивна сумка від чигиринських швейників чи джемпери з черкаської трикотажки? Але прикрашені відповідною символікою, а таку честь ще треба було заслужити якістю й перемогою у соцзмаганні, ці товари автоматично ставали спеціальними.
Усього в області „олімпійських“ підприємств налічувалося 16 і випускали вони аж 60 відповідних товарів для Москви. І для Києва, оскільки у столиці України проводилися футбольні матчі турніру, тож гостей теж не бракувало. Останніми до справи долучилися кондитери, які наперед свою продукцію випускати не могли. Так, шполяни з місцевої кондитерської фабрики розпочали випуск у „подієвих“ коробках „Білочки“ та „Пташиного молока“, з кондитерського цеху Уманського винозаводу пішли партії „Наталки Полтавки“ і „Буревісника“. З маркою „солодких“ фабрик Шполи, Золотоноші та Умані до Олімпіади також випускали мармелад і зефір.
Дійсно, колись місцева сувенірна індустрія, що називається, „стояла на потоці“. У будь-якому магазині промтоварів можна було придбати щось місцево-пам’ятне. І навіть у кіосках „Союздруку“, де в асортименті пропонувалися листівки з краєвидами Черкас чи у книгарнях - фотоальбоми. Місто пишалося своєю історією, традиціями, культурою. Тож мало усі підстави щедро ділитися мініатюрними пам’ятками про себе з країною і світом.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
