Уранці 24 лютого 2022 року Канів прокинувся від звуків війни. За кілька годин 45-річний канівець Андрій Литвин разом із кількома сотнями інших чоловіків стояв у черзі до Канівського військкомату. Він прийшов сюди, щоб захистити від агресора найрідніших - дружину Наталю, сина Миколу, доньку Каріну й маленького онука Матвія, а також небо над рідним містом, пише Дніпрова зірка.
Тоді Андрія розподілили до місцевої роти охорони, він прослужив у Каневі близько року. У березні 2023-го його направили до 72-ї ОМБР імені Чорних Запорожців. Там він став кулеметником, воював на Курахівському напрямку в районі Вугледара. Згодом за станом здоров'я Андрія перевели до підрозділу протиповітряної оборони. І ось уже два роки він охороняє небо над рідним Каневом.
- Із самого початку я мав обмеження за станом здоров'я, але попри це певний час провоював на одному з найгарячіших напрямків фронту в складі 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, - розповідає Андрій Литвин. - Одного разу нашу позицію підселом Павлівка поблизу Вугледара викрили вороги. Ми отримали наказ переміститися до найближчої посадки. Довелося бігти маршем через відкрите поле майже 2 кілометри. Ми були ніби на долоні - відкриті для ворожих мінометів і дронів. Від швидкості пересування залежали шанси дістатися до позиції неушкодженими.
Я біг передостаннім, - продовжує Андрій. - Відчував, що рухаюся повільніше за інших - давалися взнаки мої фізичні обмеження і вік (я був майже удвічі старшим за побратимів). Позаду мене рухався 25-річний Ярослав. Я кілька разів намагався пропустити його вперед, аби він швидше дістався безпечного місця, але він відмовився, сказав, що замикатиме групу.
У той момент я зрозумів: цей хлопець ризикує заради мене. Мені не було страшно загинути самому, але я не міг допустити, щоб через мої обмеження загинув хтось ще.
Невдовзі я пройшов обстеження і був визнаний непридатним для виконання завдань на передовій. На жаль, за рік потому мій побратим Ярослав Тищенко із позивним "Тихон" загинув поблизу Вугледару від удару ворожого дрона, - згадує Андрій.
Із 2024 року Андрій Литвин служить у складі 642-го окремого зенітно-кулеметного батальйону "Хантер", який полює на ворожі шахеди й ракети в небі над Каневом. Наразі він - головний сержант взводу, ключова фігура підрозділу, відповідальна за особовий склад, дисципліну, злагодженість дій і готовність мобільних вогневих груп до виконання бойових завдань. Воїн переконаний: сьогодні в протиповітряній обороні він корисніший, аніж раніше у піхоті.
- Певний час наша позиція була розташована за 30 кілометрів від Канева. Коли ми отримували повідомлення про те, що ворожа ціль наближається до міста, я розумів, що цей шахед, якщо його не збити, за кілька хвилин пролетить над будинком, у якому мирно спить моя дружина й син. А ще за півгодини - над будинком моєї доньки й онуків у Києві. Звичайно, збивати вдається не все, утім наш підрозділ працює по шахедах досить результативно. Колись, після перемоги, можна буде назвати точні цифри, скільки було наших влучань по ворожих цілях поблизу Канева, - каже Андрій.
Служба у рідному місті, за його словами, - це водночас і перевага, і підвищена відповідальність.
- Коли бачиш, що до міста, де живе твоя родина, наближаються ворожі шахеди чи ракети, хвилювання неминуче. З іншого боку, я добре знаю місцевість, швидко орієнтуюся, знаю, де найвигідніша позиція, де потрібне підсилення.
Кожного разу, коли лунає тривога, захисники канівського неба в складі мобільних вогневих груп виїжджають на позиції, аби нищити ворожі БПЛА й ракети, які пролітають повз Канів. Андрій і його побратими з позивними - «Райф», «Маріо», «Саня», «Жека», «Кучерявий», «Марік», «Абрамс», «Змій», «Арічі», «Червоний», «Саїд», «Наум», «Булат», «Балу», «Лексус», «Агроном», «Деф», «Червень» (позивний Андрія) та командир взводу «Магадан» - роблять усе заради того, аби ми могли продовжувати жити й працювати у своєму рідному місті. До речі, вдома на Андрія чекають дружина і син. Донька живе в Києві, має власну родину й двох синів, Матвія та Даміра. Молодшому синові Андрія, Миколі, - 14 років. Він школяр, любить грати в баскетбол і кататися на самокаті.
Андрій Литвин мріє, щоб молодому поколінню не довелося воювати.
- Ми не маємо права залишити цю війну у спадок нашим дітям. Не маємо права програти, - каже воїн.
Саме заради цього Андрій Литвин разом із побратимами стоїть на варті канівського неба.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
