Десятки різних персонажів живуть його голові, перш ніж опинитись на папері й підкорити читацьку аудиторію всієї країни. Оповідання й детективні історії молодого письменника Дмитра Безверхнього читає вся Україна, попри те, що в його рідному селі Паланка Уманського району мало хто й досі знає про творчі успіхи хлопця, інформує Вечірня Умань.
На рахунку Дмитра Безверхнього більше 10 публікацій у провідних виданнях країни. Він один із авторів серії книг "Теплі історії", що стали бестселером, а цьогоріч 20-річний хлопець став володарем гран-прі конкурсу детективної прози "Це ж елементарно, сер", а відтак, - наймолодшим детективістом України.
Шкільні стандарти, що ледь не поставили крапку у творчості Дмитра
- Усе почалось зі школи… А можливо й раніше… Проте, до старших класів ніяких відчутних результатів моя літературна діяльність на приносила, ба більше того, багато хто доволі завзято критикував мене за невміння писати, зокрема, писати грамотно. Але досі не збагну, де є те вказано, що письменник одразу народжується з вищою філологічною освітою.
Пригадую, колись навіть моя вчителька біології, в реакцію на заданий твір-есе, сказала, що в житті не читала нічого жахливішого, через надмірну кількість помилок і надто нестандартну манеру побудови тексту. Такі репліки або відбивають бажання працювати над собою, або навпаки - загартовують і змушують рухатись вперед. Так і трапилось…
Постійний пошук чи прихильність долі
Випадковість, що прославила сільського хлопця на всю країну. В одній із соціальних мереж, молодий письменник наштовхнувся на пост: «Готується до другу збірка оповідань «Теплі історії про коханих і рідних». Дмитро вирішив спробувати. Тоді він навіть не підозрював, що книга стане бестселером.
- Усе відбувалося в останню мить. Фінальна крапка оповідання "Чашечка дива" наприкінці дедлайну, терміну прийому творів. Та ще й це був кінець місяця - інтернет закінчився, й довелося довго думати як можна відправити твір. Врешті, працівники сільської ради згодились мені допомогти, і я їм за це дуже вдячний, бо це вже було мало не вночі. Але все вдалося, й за кілька днів книга з цим твором пішла в друк.
"Дружина молочника" зробила Дмитра наймолодшим детективістом в Україні
«Добре, що я нікого не отруїв», - подумав Дмитро, коли побачив на сторінці у Facebook коментар одного з журі конкурсу Андрія Кокотюхи, що мовляв отруєння надто банальний і надто зручний спосіб убивства в детективах. «Дружина молочника» - детективна історія, в якій описується Умань наприкінці ХІХ століття, за результатами конкурсу «Це ж елементарно, сер» стала кращим твором, а Дмитро – наймолодшим володарем гран-прі детективного конкурсу в Україні. А нещодавно світ побачило продовження серії пригод уманської пані-детектива Софії Павлівни Нрієвської, - повість "Срібне люстерко, або Пані Ен ніколи не спізнюється на чаювання".
- Дуже прикро, що головне місце злочину в "Дружині молочника" - будівля готелю "Лондон", нині в такому поруйнованому стані, як і значна кількість архітектурних перлин Умані з непересічною історією. Спілкуючись із читачами, розумієш, що про Умань знають здебільшого завдяки "Софіївці" та хасидам. Але тепер приємно чути, що про місто, наприкінці позаминулого століття, говорять серед читацьких кіл, ще й завдяки головній героїні моїх детективів.
Як до творчості ставляться рідні та близькі?
- Мій найбільший успіх - те, коли я тепер кажу, що мені потрібно йти працювати над детективом, мої рідні і друзі вже сприймають це не як забавку, котрою я займаюсь замість того, щоб допомагати по господарству, а як серйозну розумову роботу. І за це я їм дуже вдячний.
Що порадиш людям, котрі вирішили спробувати себе в літературній творчості.
- Перш за все слід вірити в себе, але без зайвих ілюзій, й працювати (каторжно працювати) над собою. Бо, як писав Бруно Ферреро: "Молитися - це просити дощу, а вірити - принести парасолю".
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
