Коли не чути пострілів куль, вона розписує фарбами холодний метал, перетворюючи патрони та міни на витвір мистецтва. Уманчанка Катерина Пахнюк, не дочекавшись свого випускного в музичному училищі, проміняла сукню на військову форму, а бандуру на аптечку й автомат, і поїхала на Схід добровольцем, пише Вечірня Умань.
- Коли в країні йде віна – стояти осторонь мені було не під силу. Здавши екзамени, я одразу почала збирати документи, щоб поїхати в АТО. З того моменту минув вже рік, та я ніразу не пошкодувала про свій вибір. Адже, коли бійці, яких ти рятувала, повертаються у стрій – це найбільше щастя, - розповідає Катерина.
За освітою бандуристка, за покликанням військовий. Раніше Катя навчалась в музичному училищі та тільки здала випускні екзамени, замінила бандуру на аптечку і автомат та пішла навчатись в 169 центр санінструкторів. Після навчання та перерозподілу дівчина потрапила в 43 мотопіхотний батальйон, де служить і досі.
- Єдине за що дякую війні, так це за друзів. Адже тільки там можна відчути ціну справжньої дружби, ціну життя та вагомість втрати, - розповідає Катерина.
У бліндажах, на передовій, під обстрілом куль дівчина живе вже майже рік та зізнається, що на фронті це не найстрашніше.
- Страшно мені було 4 рази. Я досі пам’ятаю свого першого важкопораненого бійця. Під обстрілом йому відірвало руку і ногу. Він кричить "добийте мене", а у мене руки трясуться, бо все, що я можу йому зробити - це елементарні медичні маніпуляції від яких йому ще більше болить. Добре, що поруч зі мною був товариш - він допоміг. І коли ми доправили бійця до лікарні і повернулись на позицію, я три години дивилася просто на стіну і лиш під ранок заснула.
...Ми перебралися у новий будинок. Здавалося, там є всі зручності, але не було головного - погреба. Не минуло і кількох днів як вулиця, де ми жили, потрапила під обстріл. В ту ніч ми просто полягали на підлогу і вигадували нові молитви, бо ті, що знали на пам’ять, вже прочитали кільканадцять раз. На ранок вулиці не було – одні руїни. Вцілів лиш наш будинок.
...Одного разу нашу автівку засікли сепаратисти у тепловізор і почали вогонь. Тоді кожен з нас подумки попрощався з життям та, на щастя, всі вціліли.
...Та найстарше, коли ти ще вчора пила з бійцем чай і жартувала, а вже сьогодні тобі його приносять пораненим. Ти робиш маніпуляцію, щоб допомогти, а йому ще більше болить. Ти тримаєш свою руку на його серці, а воно перестає битись...
Зараз Катя продовжує служити в АТО. Через її руки пройшло десятки поранених, яких ще зовсім юна дівчина поставила на ноги. На згадку про себе вона їм дарує амулети та вази, які ще вчора були гранатами та патронами.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
