У Черкасах відбувся показ вистави "Безталанна" за участі акторів Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Режисер постановки Іван Уривський прибрав трагічний фінал і зробив із соціально-побутової драми екзистенційну.
«Безталанна» – класичний твір Івана Карпенка-Карого. Психологічна драма, написана у 1886 році, витримала безліч постановок і залишається однією з найпопулярніших серед вистав театрів України. Сюжет драми традиційний - любовний трикутник Варка-Гнат-Софія. Варка любить Гната, а Гнат любить Варку. Але одного разу жартома обіймається з Омельком. Це бачить Дем’ян і всім розповідає. Ображений на Варку Гнат одружується із закоханою у нього Софією, а ображена на Гната Варка виходить заміж за рябого Степана.
- Це історія про кохання. Але якщо у людини немає кохання, якщо вона засумнівалася в ньому, одразу поруч з'являється все негативне - заздрощі, плітки, біль, - розповідає народна артистка України Ірина Дорошенко. - Людина може довести себе чи іншу людину до фатуму. Вистава, власне, про це. Про те, що кохання потрібно берегти. Я граю у цій виставі Ганну - матір Гната, головного героя. Вона, на жаль, не відчуває любові. Вона живе за інерцією. Вона завжди знає, як краще. Її ставлення до сина, до свата, до невістки робить її жорстокою. Лише у фіналі ми можемо зрозуміти, що цій жінці насправді дуже важко.
Народний артист України Олексій Богданович, у виставі грає батька Софії - жертви любовного трикутника.
- За сценарієм, Софія - єдина дочка у батька, її мати померла, коли вона була зовсім маленька. Її виховував, доглядав та віддав заміж батько, - розповідає Олексій Богданович. - Знаючи, що доньці не дуже комфортно живеться в селі, батьківське серце відчуває, що Софії потрібна допомога. Він вирішує продати хату в місті і повернутися в село, щоб бути ближче до доньки. Але, на жаль, допомогти їй він не в змозі.
За словами актора, фінал п'єси не такий трагічний, як у творі Карпенка-Карого, де Софію вбивають.
- Режисер залишив відкрите завершення. Невідомо, що сталося з Софією, глядачу дається можливість самостійно порозмірковувати над фіналом і зробити його таким, як би він хотів. Я вважаю, що режисер зробив правильно, що поставив не крапку, а три крапки. Щоб глядачу було над чим подумати, - зауважив Олексій Богданович.
За його словами, найскладніше у ролі батька Софії було зіграти швидку трансформацію - з чоловіка у розквіті сил до старого немічного діда.
- Про мого героя говорять: старий прийде, немічний, його треба в богадільню віддати. І тут раптом з'являється зовсім не старий, а чоловік при повній силі. Але протягом вистави, він починає старішати на очах. А наприкінці вистави він вже старий немічний чоловік. Таку трансформацію у короткому періоді дуже непросто зіграти, щоб глядач повірив. Це складно було як для мене зіграти, так, я думаю, і глядачу сприймати. Горе та біда дуже старять людей. Я дивлюсь на себе у дзеркало, яким я був до початку війни і яким я став, я дуже змінився. Біда, сльози, нерви забирають здоров'я і красу, - розповідає пан Олексій.
У постановці режисера Івана Уривського декорації умовні - очерет, який ніби-то засох. Немає тої української лубочності, яка була у багатьох постановках "Безталанної" в минулому. Акцент на тому, що відбувається з людьми. У центрі - вічна тема нещасливого кохання.
За словами акторів, під час війни глядачі та актори стали більш чуттєві, толерантні, відкриті. А театр став аншлаговий.
- Ми стали більш ранимі, знервовані внутрішньо, душа не загрубіла, а навпаки витончилася. Люди хочуть ховатися душевно кудись, тому що довго неможливо перебувати в стані трагізму і біди. Зараз театр аншлаговий, всі вистави розкуплені, люди потяглися до театру, тому що там є алюзія, надія, чого іноді бракує в житті, - зазначає Олексій Богданович.
- Я дуже рада, що ми приїхали до Черкас, що ми можемо об'єднатися у цей надважкий час, запалювати душі наших глядачів, - зауважила Ірина Дорошенко.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
