Фото зі сторінки Андрія Зелінського у Фейсбук
Про роль військового капеланства в українському суспільстві, завдання на фронті та волю до життя розповів отець Андрій Зелінський, який у Черкасах презентува свою нову книгу «На ріках вавилонських», пише "Нова Доба".
Андрій Зелінський - священик Української Греко-Католицької Церкви, член чернечого згромадження «Товариство Ісуса», відомий військовий капелан, член Ініціативної групи та Наглядової ради Української Академії Лідерства (УАЛ), викладач Київської Трьохсвятительської духовної семінарії.
- Людина має відчувати життя із його найпрекраснішими моментами і, відповідно, має вміти страждати. Це різноманіття палітри людських почуттів, - розповідає о. Андрій Зелінський. - Нині в Україні присутнє таке явище, як комунікаційна дисфункція. Тобто ми формуємо суспільство вдаваності, де всі усе вдають, а не живуть по-справжньому. Тому потрібно рухатися, прагнути до життя, інакше нічого не вийде.
Із настанням активних бойових дій отець Андрій регулярно виїжджає у місця АТО на досить тривалий період, проводить свої служіння, як військовий капелан. Він вважає, що найперше завдання військового капелана – бути поруч, аби «прихилити до військового саме небо».
- Військовий капелан повинен не дати солдату втратити контакт зі своєю людяністю, - говорить Андрій Зелінський. – Важливо підтримувати у ньому волю до життя, бо без неї усе може виявитися даремним.
У письменницькому арсеналі отця Андрія дві книги - «Соняхи» та «На ріках вавилонських». Основний меседж першої книги «Соняхи»: лише любов здатна на перемогу, і лише людина, яка любить, може йти на війну. Це вміння ділитися собою, аби утвердити у собі іншого, впевнений письменник. Із цього випливають і три ознаки любові, яка здатна на перемогу. Це любов: щира, щедра та до кінця вірна.
А вже у другій книзі «На ріках вавилонських» він втілив наступний меседж: через справжню любов можна повернутися і до справжнього себе. За словами отця Андрія, «Ріки вавилонські» - це порівняння із досвідом туги за собою справжнім. До прикладу, як євреї бродили 40 років у пошуках землі обітованої, у пошуках себе. А тому існують три шляхи повернення із тих «рік вавилонських»:
1. Усвідомити себе, тобто віра в себе;
2. Усвідомлення потреби в іншому, в ближньому. Віра в іншого
3. Усвідомити спільну мету. Віра у спільну мрію.
Бажання писати існувало у отця Андрія завжди, однак бракувало часу. Нині письменник вважає це інструментом спілкування із суспільством. Наразі о. Андрій пише вже третю книгу у форматі казки, в якій вкладено усю мудрість від побаченого і пережитого. Дуже сподівається написати її так, щоб прості істини були зрозумілі різним категоріям читачів.
- Українському суспільству потрібно йти і творити майбутнє. Запалити молодь цим бажанням жити, - резюмував отець Андрій.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
