Третє свято із відомої колядки – Святого Василя (або як ще його називають день преподобної Меланії) – раніше традиційно святкували щедруючи і меланкуючи. Щедрувати ходила малеча, а меланкувати бігали вже дорослі дівчата. Були популярні в цей день і ворожіння. Ми розпитали в бабусь, як вони молодими "віщували" собі долю.
Так, дівчата бігали попід вікнами біля хат, де було багато дітей, і підслуховували. Якщо мати, наприклад, пошле котрусь дитину піти принести води чи ще чогось, то вважалося, що цього року та дівка, яка це почула, піде заміж. А якщо крикне «Сядь!» чи «Не ходи!» - значить ще дівуватиме.
Також дівчата вірили, що цього вечора можна дізнатися ім'я майбутнього чоловіка. Для цього ввечері виходили на вулицю і запитували в першого зустрічного його ім'я. Вважалося, що це і буде ім’я супутника життя.
Крім того, ворожили за допомогою обручки. Дівчата по черзі катали обручку по підлозі. Якщо покотиться до дверей – значить дівка скоро піде заміж.
Були популярними і ворожіння із дзеркалом, адже вважалося, що дзеркало – це магічний предмет, який із давніх пір вважається таким собі порталом між нашим світом і потойбічним.
Сучасні дзеркала роблять за інакшою технологією, ніж раніше. Тепер для покриття дзеркала замість срібла використовують свинець. Тому вважається, що таких дзеркал боятися не варто, адже вони не запам’ятовують інформацію надовго. Однак старші люди і зараз не радять підносити немовлят до дзеркал, бо душа малечі ще не закріпилася в новому тілі.
Для ворожіння радять взяти два дзеркала і поставите одне навпроти одного, так, аби їх віддзеркалення утворило коридор. По боках від одного дзеркала встановити дві свічки і опівночі їх запалити. Потім треба сісти на стілець і дивитися в цей «коридор». Там має з’явитися образ судженого. Розгледівши його відображення, одне із дзеркал треба перекинути, зі словами «Чур цього місця».
Зараз це можна робити вдома, а от наші прабабусі не боялися робити це опівночі в лазні, на самоті. Лазня взагалі вважалася нечистим місцем, де кордон між світами був особливо хитким.
Ворожіння на «так» чи «ні»
Для цього брали банку із якоюсь крупою чи зерном і тримали над нею ліву руку долонею вниз. Потім узяти жменю крупи , висипати її на стіл і полічити зернятка. Якщо їх число парне – то відповідь «так», а непарне – «ні».
На папері
Аркуш паперу треба зім’яти і покласти на дно перевернутої тарілки або блюдця. Потім підпалити. Коли згорить, піднести посудину до стіни і повертати, поки на стіні не з’явиться тінь.
Уже за цими обрисами можна пробувати «вгадувати» майбутнє.
Було ще чимало способів ворожінь - "серйозних" і не дуже: на бубнового короля, свічку, по номеру сторінки із книги чи шкарлупці від горіха. Деякі дослідники народної творчості кажуть, що деякі з цих ворожінь – це вже винахід наших сучасниць. Інші взагалі кажуть, що наші попередниці більше не ворожили, а «загадували» собі долю.
А от уже 14-го січня, на Старий Новий Рік, традиції були зовсім іншими. Ще вдосвіта хлопці ходили посипати. Та і взагалі вважалося. Що першим до хати цього дня має зайти чоловік. Тоді рік буде щасливим.
Також вважалося, що цього дня не можна давати в борг і прибирати в будинку. А ще – виносити сміття з хати, щоб не винести щастя.
А ще наші предки чомусь вірили, що цього дня не можна вимовляти слово
«тринадцять» і рахувати дрібні монети (бо копійки – це до сліз).
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
