Лариса Когут показує на блакитно-жовтий прапор, який розписали бійці
Про численні поїздки в зону АТО, спілкування з бійцями, проблеми у сім'ях військових, що означає бути жінкою-капеланом Gazeta.ua розповіла військовий капелан і волонтер Лариса Когут. Вона одна із семи жінок військових капеланів в країні.
"Одного разу ми ночували на передовій. Розмова починається з кожним як звичайно "Як справи?". Далі заходимо глибше. Деякі бійці не справляються з емоціями. Вони не можуть це розповісти людям поруч. Легше розказати волонтеру, який привіз допомогу", – розповідає Лариса Когут.
Капелан – це духовний психолог. Він знає Бога, може молитися, працює із серцем людини, витягує духовні проблеми, з якими людина не справляється. Після молитви легше. Ніколи не відчувала від бійців негативу стосовно себе, – каже Лариса. – Жінки-капелани – це дуже добре. У підрозділі військових капеланів пояснювали, що досвід показує – чоловіки із жінками відвертіші. Бо із чоловіками потрібно тримати марку, поводитися мужиком, не розпускати соплі. А жінка зачіпає тонкі струни і чоловіки виносять на поверхню все, що турбує. Від цього стає легше.
Військовий капелан і волонтер Лариса Когут
Чоловіки із жінками відвертіші
Солдати всередині мають багато болю, втрат, питань до командування, забезпечення, місцевих жителів. Буває йдуть кілька бійців, а повертається один. Майже всі беруть цю ситуацію на себе: "Чому не я? Чому не додивився? Треба було вийти на хвилину пізніше".
Я слухаю їх історії. Це важко. Намагаюся стати на його місце, відчути, що відбувається у душі. Не можу сховатися за ширмою. Намагаюся підтримувати бійця і його родину тут.
Сім'ї військових у дуже великому стресі. Дружини часто не розуміють як спілкуватися із чоловіками. Коли приїздять у відпустку чи на лікування, рідні бачать, що хлопці інші. Вони мовчать, не можуть відкритися, як от сказати "Я тебе люблю". Дружини в шоці. Хлопці бувають агресивні. Діти цього не розуміють, бо бачили тата лише лагідним і люблячим. Це завдає багато травм.
Звик засинати з гранатою
Коли чоловік сидить біля телевізору і заснув з пультом у руці, то кажемо дружині ніколи не забирати пульт і не будити різко. Він звик засинати з гранатою. Не можна спрогнозувати, яка в нього буде реакція. Може навіть вдарити. Під час грози, запуску феєрверків чи петард чоловік може на підлогу падати, бо наче обстріл. Суспільство цього не розуміє. Люди в тилу кажуть: "Ми вас туди не посилали". А хлопцям боляче таке чути.
Виймали пластини із бронежилетів і вставляли дитячі малюнки
Військові тримають дитячі обереги. Бійці із 128 гірсько-піхотної бригади , які пройшли Дебальцево, виймали пластини із бронежилетів і вставляли дитячі малюнки, клали під каску. Вони вірили, що ця любов дітей, народу, Бога їм допоможе.
Їдемо швидко і не можемо дивитися карти
Мої рідні важко переживають, коли їду. Моляться. Я чоловікові кажу жартома: "У тебе є можливість бути в духовному тонусі". Вони більше за всіх хочуть, щоб війна скоріше закінчилася і мама була вдома. Коли починала їздити, то я їх вмовляла, переконувала, що це потрібно. Обіцяю завжди телефонувати або писати смс-повідомлення, хоча є ділянки де немає зв'язку.
Було багато ситуацій, коли були не впевнені чи виживемо. Ніде не написано під ким цей населений пункт. Або буває, що потрапляємо в густий туман. Тоді просто блукаємо, навігатору не можемо довіряти – ще й російські програми стоять. У місцевих не завжди питаємо, бо є люди налаштовані проти України. Переважно це чим ближче до кордону. Розмовляєш з ними українською, а вони напружуються, реагують агресивно чи роздратовано.
Блок-пости наших і бойовиків іноді розташовані поряд. Бували випадки, що волонтери потрапляли в полон, бо їх неправильно координували. Або їхали туди проїздили наш блокпост, а назад там вже стояли бойовики.
На передовій потрібний супровід. Іноді їдемо із озброєною охороною із генштабу або групою цивільно-військової співпраці. Їдемо швидко і не маємо можливості дивитися карти. Буває ставимо позначку на навігаторі, але розуміємо – їдемо не туди. Передзвонюємо військовим, вони по карті дивляться: "Ви вже півтори години їдете по фронтовій зоні. Тільки не поверніть наліво". А навігатор може показувати саме там і повернути.
Стоятимемо до останнього волонтера
Наша сильна сторона – це патріотизм. Ми переможемо. За нас воюють грузини, чечени, бо колись ми допомагали їм. Ми ні до кого чоботом двері не вибивали, не вламувалися. Всі розуміють, хто це підбурив, які війська там стоять.
Бійці кажуть: "Ми стоятимемо до останнього волонтера". Деякі бабусі приносять постійно в'язані носки. Всередину вкладають сонет Шекспіра переписаний від руки, Євангелія, молитви, маленькі шоколадки.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
