Вони різні: маленькі й великі, з паспортом та родослівною і "звичайні" безпорідні, ледачі і непосидючі... У них є свої "особливі"місця в домі, їжа і звички. Комусь із них до вподоби гратися з вівчарками й лабрадорами, а хтось любить "повтикати" у вікно на кухні. Когось подарували на день народження, а когось - забрали в хороші руки. Яким би не був ваш домашній улюбленець, головне - не забувати про відповідальність, яку ви берете разом із ним, - переконані троє героїнь нашого матеріалу.
Чим особливе життя власників собак, чи пускають із чотирилапими друзями у черкаські кафешки, навіщо із шерсті собак робити шкарпетки і чи кожен пес любить довгі прогулянки - розпитували наші журналісти.
Сюрприз
Шпіц Ляля живе у черкащанки Міли Сотник уже майже чотири роки. Пухнастий подарунок дівчині вручили 2-го лютого, на її день народження. Це був сюрприз. І цей "подарунок"не лише вже кілька років живе з нею під одним дахом, а й став повноцінним членом родини.
- До цього в мене ніколи не було собак, лише коти. А після того, як котів не стало, я вже взагалі думала, що ніколи не матиму тварин, бо переживати втрату домашніх улюбленців це завжди дуже важко, - розповідає Міла. - Крім того, я думала, що для того, аби тримати собаку, потрібен приватний будинок, щоб їй було де бігати й гуляти. Не раз чула від знайомих про проблеми, які можуть через це виникнути - тварині не вистачає території, вона все шкрябає, гризе, словом, клопотів вистачає.
Дівчина розповідає, що серед порід собак їй найбільше подобалися шпіци:
- Я про них багато читала, вони були у моїх подружок, знайомих. Вони такі маленькі, покладисті - для квартири саме те, що треба. Чесно кажучи, я була на сьомому небі від щастя, коли мені її подарували. Ляля не просто мешкає поруч із нами, а є частиною нашої сім'ї. Вона дуже слухняна, лагідна, любить дітей. Іноді навіть доводиться її за це сварити, бо вона аж занадто до всіх ввічлива і компанійська.
Ляля, як більшість собак, дуже любить кататися на машині - висунути мордочку у вікно і відчути свободу. До слова, про шпіців пишуть, що вони хоч і невеликі, але вважають себе такими ж як їхні більші сородичі. Тому часто доводиться слідкувати за улюбленицею, яка зі своєю "дружелюбністю" біжить до лабрадорів та вівчарок, - каже Міла.
- Вона дуже засмучується, коли я йду кудись - у справах чи на роботу - і вона не йде зі мною, - говорить дівчина. - Звісно, якщо є можливість, то я беру її з собою. Любимо гуляти містом, біля кафешок.
До багатьох черкаських закладів із такою собакою пускають.
- Ці чарівні очі та моя посмішка роблять багато, - сміється Міла. - Звісно, перед тим, як зайти, я запитую, чи можна посидіти із нею на літній площадці. Деякі кафе відмовляють категорично, ми вже про це знаємо, тому просто туди не ходимо. Однак більшість усе ж ставляться лояльно. Коли я подорожувала - в Америці, Європі - бачила чимало закладів, де люди відпочивали зі своїми улюбленцями. Шкода, що в нас такого немає.
Собака, каже дівчина - це як маленька дитина двох-трьох років - за нею потрібно постійно слідкувати, годувати, поїти, гуляти. І далека поїздка для неї - неабиякий стрес. Тому на активний відпочинок вона свою улюбленицю бере не завжди, надто коли доводиться багато ходити пішки. За кордоном Ляля теж не була, а от до Львова чи Одеси хазяйка в майбутньому її, можливо, і повезе. Принаймні, каже, такі плани були.
У Лялі є "ритуал" - нишпорити по пакетах із магазину, перевіряючи чи є там щось смачненьке:
- Бачить "кульок" - і вже суне носик, подивитися чи є там щось м'ясне. Буває, балую її сосисками, хоч ветеринари і не рекомендують. Я сама вегетаріанка, то хтось же має в сім'ї їсти м'ясо.
Міла переконана - людина, яка бере собі собаку, в першу чергу повинна розуміти, що це – велика відповідальність:
- Дружба чи стосунки між людьми - це теж відповідальність, бо у кожного є душа і свої почуття. Проте людина ще може справлятися з багатьма переживаннями. А от що стосується тварин - треба розуміти, що вони не можуть за себе відповідати. На жаль, не всі це розуміють, тому так часто трапляються випадки, коли вчорашні улюбленці залишаються надворі - бо ними награлися, бо їх не змогли прогодувати, бо люди не знали, що з ними треба гуляти, приділяти їм багато уваги. Насправді ж домашні тварини - це теж члени родини.
Плюшеві "левики"
Як ужитися в одній квартирі з трьома великими чау-чау знає Юлія Кропива. У її улюбленців - Деї, Бантика і Вані - різні характери і різні звички, і в кожного навіть є "свій" господар.
- Я з дитинства люблю тварин. Коли влітку жила в бабусі, ми постійно брали собак і котів, гралися з ними, - розповідає дівчина. - Спочатку я просила у батьків папугу, потім - хом'яка. На велику собаку навіть не розраховувала. І от коли мені було 12, мама подарувала на день народження собаку. На той час чау-чау в Черкасах практично ні в кого не було.
Тоді Деї було чотири місяці, але важила вона вже 16 кілограмів.
- Я думала, що от зараз візьму її на руки, почну гладити... Але коли я підійшла, вона накинулася на мене, почала гавкати. Тоді мені вперше перехотілося мати собаку і думала лише про одне: "Господи, хай її вже заберуть швидше, я вже не хочу", - пригадує Юля. - Та жінка, яка нам її привезла, жила у нас три дні, і всі ці дні я сиділа на ліжку і плакала, бо вона відразу відчула себе господинею і на всіх кидалася. Коли власниця поїхала, вона лягла на балконі, не хотіла нічого їсти і майже не пила, так сумувала. А вже потім звикла.
Перша проблема довго не забарилася. Родина живе на п'ятому поверсі в будинку, де не немає ліфта. А чау-чау порода "примхлива" - десь до шести місяців, поки формуються суглоби, їх потрібно зносити по сходах на руках. Тому Юля, поки батьки були на роботі, змушена була робити це сама.
Питання про "компанію" для Деї виникло само по собі - всі були на роботі, собака сумувала, тож вирішили завести в домі ще одного чотирилапого. Цього разу це був гладкошерстий чау-чау, по якого родина їздила аж у Донецьк. У Черкасах на той час саме таких собак не було абсолютно.
А через рік з'явилися цуценята. Їх було троє. Двох сім'я продала, а третього після вагань вирішили залишити собі. Коли цуценята лише народилися, їм дали імена - Бантік, Лапочка і Шпулька. Однак згодом у них з'явилися більш "серйозні" клички - Манфред, Міранда і Мішель.
- Справа в тому, що в клубі, де реєструють собак, завжди дають літеру, на яку потрібно назвати цуценят. У нас була літера "М", тому так і вийшло, - розповідає Юля. - Хоча якщо чесно, то Бантік для мене і зараз Бантік, і коли на його сторінці в Інстаграмі пишу "Манфред", то аж самій незвично.
Доглядати за чау-чау не так і просто, - зізнається дівчина. Їх потрібно часто вичісувати, а у квартирі завжди багато шерсті, тому доводиться щодня пилососити. Втім, родина знайшла в цьому плюс - купила прядильну машинку і робить на зиму теплі шкарпетки.
А от купати собак часто не можна, щоб не сушити шкіру. Юля зізнається - її чторилапі друзі не буде люблять водні процедури, тому доводиться всією родиною затягувати їх у ванну.
Крім того, чау-чау хворобливі і великі алергіки. Через це пухнасту трійцю перевели на натуральне харчування. Одна із основних страв їхнього "меню" - каша із м'ясом.
Красуня Дея впевнено дефілює поряд із хазяйкою по алеї. Перехожі заглядаються на її неспішну, граційну прогулянку (чау-чау називають єдиною породою собак із "котячою" ходою). Однак якщо хтось думає, що таке пухнасте створіння, схоже не маленького плюшевого левика, має просто ангельський характер, то дуже помиляється.
- Я багато читала про цю породу, ще до того як вони у нас з'явилися. Чомусь прийнято вважати, що це собаки, які просто обожнюють дітей, і їх можна без проблем щупати й "тіскати". Насправді ж це
не так, - розповідає Юля. - Хоч і вважається, що це декоративна порода, вони все ж більше як охоронці. Недарма ж колись вони ходили з пастухами і заганяли овець.
У трьох собак - різні характери. Тому у кожного вдома навіть є "свій" власник, - розповідає дівчина. І коли їм погано, вони теж, відповідно, ідуть кожен до своєї людини.
- Вони не люблять чужих людей, дітей, котів, а ще не люблять бігати і багато сплять, - каже Юля. - Ми навіть колись пробували жити у приватному будинку, то на вулицю Дею треба було буквально виганяти.
Особливою традицією для родини є святкування днів народження пухнастих улюбленців. Адже собаки - це все-таки повноцінні члени родини.
"Любить сісти у крісло і дивитися у вікно"
Не менш чарівними і компанійськими, ніж породисті красені можуть бути й "звичайні" собаки без родоводу.
Оля Камі має вдома саме такого розумника. Своєю енергетикою її пес Шуруп викликає позитив із першого ж знайомства.
Свого пухнастого друга, який багатьом так нагадує собаку з мультика, черкащанка привезла зі столиці.
- Я знайшла у його у Фейсбуці. На той час він був у Києві на перетримці, - розповіла вона. - Там було шість таких цуценят, але четверо не вижили, лишилося двоє. І от ми одного забрали. Їхали туди святкувати Новий рік, а назад поверталися уже з ним.
На той час Шурупові було два місяці і він важив 5 кілограмів. Оля зізнається - думала, що він виросте меншим, але аніскільки не жалкує, що має саме такого собаку, адже нудьгувати з ним не доводиться - він любить побігати, погратися, погребтися.
- Гуляти з ним треба та двічі на день. Годую спеціальним кормом, бо він, як виявилося, алергік. Ще час від часу обстежуємо у ветеринара, здаємо аналізи. У нього проблеми зі шкірою, тому доводиться щотижня купати. Шампунь у нього навіть дорожчий, ніж у мене, гіпоалергенний, - сміється дівчина. - Якщо за цим не слідкувати, то він починає чухатись, йому стає зле. Раз на рік робимо щеплення. Ще не варто забувати про таблетки від паразитів.
А ще, каже Оля, у неї тепер завжди є з собою пакетики у всіх можливих кишенях, сумках, гаманцях тощо.
- Собака вдома - це завжди багато шерсті. Доводиться часто пилососити, - розповідає дівчина. - А ще це можливий клопіт сусідам, особливо якщо прес досить активний і любить побігати по дому. От у мене він такого розміру, що для квартири ще підходить, а як люди тримають так собак під 60 кілограмів - навіть не уявляю.
Хоча насправді багато залежить від виховання. Собака може бути і невеличкою, але погано вихованою. Шуруп слухняний, він точно знає, що на стіл лізти не можна і загалом слухається хазяйку.
Зараз, коли вже подорослішав, пес почувається вдома як справжній господар: коли хтось приходить додому, обов'язково біжить зустрічає, гавкає.
- Він дуже любить диван у залі, прямо не можна його звідти зігнати. Мама жаліється, що багато шерсті, але не може йому відмовити. Шуруп просто закохав її в себе, - розповідає Оля.
А ще пес має звичку сідати у крісло на кухні і дивитися у вікно, - додає вона. Каже, не раз помічала, що собаки люблять так "завтикувати". Хто зна, на що він там дивиться - може, на пташок...
- Частенько він спить під телевізор. Пробувала йому і на ютубі відео шукати, те, що для котів і собак, - зазначає дівчина. - Зараз я працюю вдома, то перші кілька місяців йому доводилося пристосовуватися під мій графік. В основному він будить мене тоді, коли хоче їсти.
Щодо вибору імені, історії ніякої особливої немає, - каже Оля.
- У мене просто тато будівельник, от якось так і з'явилася така кличка. Та і він тільки те й робить, що постійно крутиться, - говорить, посміхаючись.
Команди Шуруп знає, але не всі охоче виконує. Його довго вчили лежати і перевертатися. Він не любить повертатися на спину і відкриватися, бо в нього раніше були проблеми з довірою до людей. До звичного "Фу" він не привчений. Оля пояснює: зазвичай каже замість цього "Не приставай!". Так і люди менше бояться, адже ця фраза більш лагідна, а коли чують "Фу", то відразу думають, що може вкусити.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
