Черкащанин Сергій Прядка повернувся з АТО у 2017 році, після ворожих обстрілів він втратив ногу і отримав контузію. Чоловік був у настільки важкому стані, що спочатку його записали в базу до загиблих. Проте Сергій виявився не з тих, хто легко здається.
Про шалену силу волі, схуднення на 30 кілограмів, історію кохання і життя утрьох із мопсом Бубликом атовець із Черкащини Сергій Прядка розповів ексклюзивно в інтерв’ю «Про все».
«Одна нога тут, а друга там»
Сергій Прядка за три місяці скинув 30 кілограмів і планує позбутися ще десяти завдяки спортивним навантаженням у тренажерному залі.
- Я вже ходжу без милиці на маленькі дистанції. Буває, як поїду кудись автівкою, то скидаю протез, кладу його на заднє сидіння, а дружина дивиться на це все і говорить, що в мене, як у тій приказці: одна нога тут, а друга - там, - розповідає Сергій жартома.
Завдяки спорту він не лише має кращий вигляд і почувається, але й постійно отримує нові емоції, знайшов друзів-підприємців, на яких і не сподівався.
- Я організовую 14 жовтня змагання для атовців з усієї країни у Мельниках, і їх треба поселити в якомусь готелі. То гроші пішов просити не до міської ради, а до підприємців, які навіть не запитали: нащо мені ті п’ять тисяч гривень. Але щоб не було якихось непорозумінь, я просто дав їм номери рахунків готелів і все. Тепер хлопцям, які приїдуть на змагання, є де розміститися. Також хочу провести «Ігри Героїв» у Черкасах, аби ці змагання відбувалися не лише у великих містах, - ділиться планами Сергій і додає. - Треба користуватися своєю інвалідністю, адже ти стаєш духом сильніший, ніж був до травм. Я таке зараз можу в залі витворяти, що раніше б і не подумав.
Черкашанин чекає 17 жовтня, доки оголосять склад збірної України «Ігор Нескорених», які відбудуться в Гаазі у 2020 році. Сергій єдиний, хто брав участь у попередніх змаганнях на візку. Цьогоріч на відборі до збірної черкащанин показав хороші результати, але для цього, говорить, йому довелося добре працювати в залі.
- У мене такий тренер, від якого не зрозуміло, чого очікувати. Кожного разу йдеш на заняття і не знаєш, що буде. Також він підлаштовується під мене, якщо бачить, що втомлююся, то змінює вправи, - розповідає атовець.
Чоловік говорить, що його свого часу не стимулювали до спорту. Зараз зі спонсорами він планує створити патріотичні уроки у сільських школах, Сергій їздитиме й розповідатиме дітям різноманітні історії, аби змалечку виховувати в них патріотичний дух.
- Мені з дітьми приємно спілкуватися, адже сам маю двох від колишньої дружини, хоч вони і не живуть зі мною, а навпаки налаштовані проти батька-ветерана. Образливо, бо йшов на війну, щоб вони мали мирне небо над головою та хороше майбутнє, а малі говорять: «Та ти ж сам туди пішов, що ти тепер розповідаєш». Минулого року через усі ці проблеми мені було настільки важко, що й жити не хотілося. Сталося так, що коли повернувся додому, то виявилося, що не виплатив аліментів за півроку, а я повернувся і не мав грошей, посварився з батьками тощо. Ми з дружиною приїхали в Черкаси і не мали ніякої підтримки. Єдине, що від «Юридичної сотні» отримував допомогу. Виконавці хотіли забрати в мене автомобіль, який придбав за кошти, що виплатила держава після повернення з АТО. Проте в них нічого не вийшло, бо я маю інвалідність і автівка – це єдиний зручний засіб пересування містом для мене. Тоді волонтери почали висвітлювати інформацію і привертати увагу до проблеми, а якби не дружина, то не знаю, що б зі мною було, бо тоді такі думки в голові крутилися, що аж страшно, - розповідає ветеран.
Зараз уже потихеньку все налагодилося, і спорт багато в чому допоміг Сергієві пережити негаразди і поставити для себе чітку ціль, до якої він зараз впевнено рухається. Чоловік хоче на наступних Іграх Героїв змагатися «на своїх двох» і показати хороші результати. Чоловік тричі на тиждень ходить до тренажерного залу й говорить, що скоро в нього вже з’являться перші «кубики пресу», і він планує отримати звання майстра спорту із жиму штанги. Він має підняти вагу 160 кг.
- Хоч тренування і виснажливі, але тепер я фізично почуваюся краще. Уже зникла задишка, бо раніше важко було кудись від автівки відійти, а тепер і милицю з собою не беру. Зараз гуляємо з дружиною в парках, як нормальні люди. Раніше я по квартирі постійно рухався на візку, знімаючи протез, а тепер там спустило колесо і я його в дальній куток квартири поставив і вже не витягую, бо можу ходити сам. Побратим, у якого немає двох ніг і який зійшов на Говерлу, розповідає, що свій візок взагалі продав. Я ж продавати не планую, хай про всяк випадок ще постоїть, а потім комусь передарую. Через схуднення наступного року я ще й протеза змінюватиму, то старий передам якійсь людині з інвалідністю, бо протез німецький, якісний, тут такий важко знайти, - зізнається атовець.
Зараз черкащанин і далі планує тренуватися, аби скоро сісти не на ручний велосипед, а на звичайний спортивний. Водночас Сергій розповідає, що перестав займатися кінним спортом і перейшов у тренажерний зал.
- Тут мені легше, бо можна працювати з будь-яким настроєм, а якщо ти прийдеш до коня не в гуморі, то вам уже порозумітися не вдасться, адже тварина все відчуває, - каже Прядка.
Чоловік додає, що багато людей не задумуються про своє життя, а воно досить непередбачуване. Ти сьогодні можеш заснути, а завтра вже не прокинутися. Сергій Прядка вже це переосмислив і намагається насолоджуватися тим, що має. Йому подобається подорожувати Україною і вже практично об’їхав усі райони Черкащини, зазирнув у кожне село.
Він, Вона і Бублик
Із другою дружиною Сергій познайомився в АТО. Вона жила спочатку в Запоріжжі, а потім переїхали в зону бойових дій.
- Ми почали зустрічатися, і коли я приїхав у відпусту, то щоб вона не сумувала, подарував їй мопса кольору капучино. У нього такий хвостик смішний закручений, що й назвали Бубликом, - каже атовець.
Сергій зізнається, що зараз вони живуть із дружиною утрьох: він, вона і Бублик. Цей мопс реально став членом їхньої родини. А ще Бублик поєднує в собі звички собаки й кота. Він мурчить, коли його гладиш, і хропе на всю квартиру, «як мужик». Цуценя родина купила в переселенців, тому вдалося ще й зекономити кілька тисяч гривень.
Чоловік пригадує, що те знайомство із дружиною повернуло його життя на краще.
- Ми розписалися швидко, я не з тих, хто довго грається, - говорить Сергій і додає, що дружина була з ним у найскладніші моменти життя. Вона його підтримувала, коли отримав поранення, «строїла сепарів», коли в госпіталі у Сергія зникли документи.
- Я мав поїхати до волонтерів і забрати ковра, якого вони привезли, але не доїхав, бо так невчасно гахнуло. Але тепер не переймаюся через це, адже правду кажуть, коли щось втрачаєш, то отримуєш ще більше взамін. Вона дала мені величезну підтримку, адже самому в таких ситуаціях дуже важко, - говорить Сергій.
Черкащанин розповідає, що весь час реабілітації, який проводив у госпіталях, йому дуже хотілося додому, адже постійні лікарняні палати пригнічували, тому він довго не затримувався, зробили основні процедури і все - додому.
- Я ще з АТО звик, що постійно перебуваю в русі. У мене таке було, що за весь день забував поїсти нормально, тому довге лежання на одному місці - це не для мене. Я, до речі, і зараз таке відчуваю, коли щось організовую, займаюся спортом тощо. Мій день буває дуже шаленим, от можу раптово зібратися й поїхати просто так до Полтави, або ж у Холодний Яр зарядитися позитивними емоціями, чи в Суботівську церкву, - каже атовець.
«Хочу робити щось своє»
Черкащанин поки не розкриває своїх секретів, який хоче створити стартап, проте впевнений, що там зможуть працювати люди з інвалідністю.
- Я роблю це скоріше для дружини, щоб їй було чим зайнятися, - жартує Сергій.
Друзі пропонували йому влаштуватися десь в офіс і працювати з документами, чи комп’ютером, проте чоловік воліє щось створювати.
- От маю нову машину, а так хочеться полізти під капот і щось там покрутити, хоч і знаю, що цього робити не варто. Буває кажу дружині, що куплю собі «уазіка», щоб їздити лісами у таких хащах, де люди не ходять і немає мобільного зв’язку, - говорить атовець.
Сергій згадує, що така любов до природи у нього напевно після АТО з’явилася, бо вони тоді жили в посадці, ночували в наметах, ловили рибу тощо. Тепер йому не потрібно особливих умов для відпочинку, аби лише був матрац і комарі не докучали.
- З їжею я теж неперебірливий. Пам’ятаю, як нас кинули під Золоте, і ми там місяць без їжі сиділи, бо були обстріли і продукти не доставляли, - згадує Сергій.
Добре, що хлопцям тоді вдалося подружитися з місцевими, вони якраз врятували одну жінку від кровотечі і тоді жителі їм часто приносили продукти і просили, щоб військові не відходили, бо люди боялися залишитися без захисту.
Про формулу Штайнмаєра
Сергій розповідає, що з одного боку він проти відводу військ, а з іншого розуміє і президента, проте дотримується нейтральної позиції.
- Зараз дуже багато бруду про все це пишуть в інтернеті, багато фейків, які розбурхують народ. У мене таке відчуття складається, ніби нас просто хочуть розкаламутити, аби почалася якась революція, тоді, думаю, через кілька днів у нас уже російські танки кататимуться, - каже ветеран.
Сергій спостерігає за тим, що відбувається в країні і вважає, що між людьми зараз немає єдності, яка була в 2014-му, кожен хвилюється лише за себе.
Я не панікую і думаю, що кожна людина повинна виконувати свою роботу, а не бити в груди і кричати про патріотизм, - підсумував атовець.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
