“Такого пекла я ще не бачив, небо горіло вогнем”, – черкаські бійці розповіли про жахи Іловайського котла

30 серпня 2016, 09:34

14159747_656869914481689_2011467982_n

Наприкінці серпня 2014 року в Іловайську на Донеччині в оточенні опинилися кілька тисяч українських військових як із частин ЗСУ, так і з добровольчих батальйонів. «Іловайський котел» - це величезна трагедія і водночас – приклад героїзму і самовіддачі тих людей, які, попрощавшись із життям, дивом повернулися додому живими. Черкаські бійці 51-ої Володимир-Волинської окремої механізованої бригади, яким вдалося вийти з Іловайського котла, та волонтери, які як могли допомагали хлопцям вижити, згадали ті страшні дні.

10438977_345895738934984_1454600617522810918_n

Оксана Циганок, волонтер

- Ці бійці дійсно героїчні, по-перше, тому що вони були перші, а першим було найважче. Перша зарплата цих хлопців була 130 грн, далі - 300 грн, потім - 800 грн. Ситуація була дуже напружена. Вони не йшли воювати за пільги, за кошти, ніхто про це  взагалі не думав. Вони йшли воювати за нашу країну і зупинити ворога. Був такий період, що їм не вистачало навіть патронів. Тому волонтери брали їх в інших добровольчих батальйонах і перевозили 51-ій бригаді. Ці хлопці визволяли Сєвєродонецьк, Лисичанськ, воювали в Мар'їнці, Волинівці, Докучаєвську, а потім потрапили в Іловайський котел. Там була не лише 51-ша бригада, там було багато бійців: і "Азов", і батальйони "Донбасу", "Кривбасу" тощо. Я вважаю, що цю бригаду незаслужено образили. Одразу після Іловайського котла їхнього командира, полковника Пивоваренка, назвали зрадником. Хлопці, які з ним воювали, клялися, що він не вийшов з поля бою, що він не вийшов з котла. Що це була справжня людина: мужня, чесна, порядна, яка йшла попереду своїх хлопців. Після того 51-шу бригаду розформували. Багато говорили, що ця бригада зрадницька. Це неправда. Ці хлопці героїчно захищали нашу землю і наші сім'ї. Я хочу, щоб бійці цієї бригади розповіли, як це було насправді.

10389233_379561328862112_3701748524422954735_n

Іван Хиляс, молодший сержант 51-ої бригади

- Ми почули про оточення з дальніх рубежів. Насправді під Іловайськ мало що доходило, мало хто що знав. За пару днів до виходу я прочитав в інтернеті, що 51-у бригаду було повністю виведено із зони бойових дій, що мене дуже здивувало. Там ми виконували свою роботу попри ті заборони, які вже були на той момент. Нам було заборонено стріляти із міномету, артилерія вже практично теж не працювала. Натомість ворог обстрілював нас з усього, що у них було. Найбільше запам'яталася "Нона" (російська 120-мм батальйонна самохідна артилерійська установка, - ред.). Виходили ми самі, групами, без командування. Вже наступного дня ми змогли зателефонувати в Міністерство оборони, де нам сказали, що нас там не повинно бути, вибирайтеся, як хочете. Дуже багато хлопців потрапило у полон, вибралися одиниці. Я особисто бачив, як плакав офіцер, оскільки не знав, що йому робити. Такого пекла я ще не бачив, небо горіло вогнем. Я виходив разом з чоловіком з Хмельниччини. Його звуть Коля, він снайпер. Із собою у нього був рюкзачок, в якому була пара сухих шкарпеток, дощовик, телефон з навігатором, дві пачки цигарок і тепловізор. Ми дочекалися ночі неподалік від точки, де нас розбили, перейшли на сусідню вулицю, і чекали до ранку.  Тоді я пішов попросити людей, щоб вони нас пропустили. Вони не хотіли нас пускати. Одна жінка казала, що два її сина служать в ДНР, що вона нас розуміє, але не дай Бог її побачать сусіди, то вмить здадуть. Але я її вмовив. Вона пропустила нас через свій город, і ми вийшли в соняшникове поле.

Оксана Циганок, волонтер

- Це був справжній жах. У нас був зв'язок з бійцями. 24 серпня, коли нам телефонують хлопці, які просять допомоги і кажуть, що вони розбиті, поранені, що сидять у селі, у посадці, ще десь. Ми сиділи з картами і хапалися за голову. Був дзвінок від бійця, який казав, що лежить в кукурудзяному полі, важкопоранений в живіт, повзти вже не може, мобільний сідає. Лежить біля високовольтного стовпа і благає допомогти йому. Це був жах. Я запитую, хоч приблизно біля якого села він. Ми починаємо видзвонювати проукраїнсько налаштованих людей, які живуть поблизу, оскільки та територія була вже не наша. І ми просили людей знайти цього хлопця. Але його так і не знайшли... Був ще один дзвінок від хлопця, який телефонував просто попрощатись. Він казав, що знає, що вже не вийде звідти живим і просив просто попрощатись з нами. Я пам'ятаю цей день, 24 серпня - День Незалежності України. Хлопці телефонують у такому стані і розповідають не про десятки, а про тисячі смертей. Про тіла, які розкидані повсюду, про шматки тіл, які висять на електропроводах. А в цей час у нас за вікном - святкування і демонстрації.

Олексій Скопов на фото другий праворуч. Фото: Про Все

Олексій Скопов на фото другий праворуч. Фото: Про Все

Олексій Скопов, старший солдат

- Іловайськ - це не остання точка відліку. Починалося усе набагато раніше. 51-ша бригада - дійсно героїчна, оскільки вона має героїчну історію. Щодо Іловайську можу сказати, що останні ці моменти - це грубі помилки і зрада. Кинути таку частину військ у котлі і нічого не зробити для їх визволення. У перших рядах йшли справжні патріоти - люди, які не чекали ні зарплат, ні пільг, ні нагород. Ми просто йшли, щоб звільнити свою землю, ми робили все, щоб ворог не прийшов до Черкас.

люс

Олександр Пілюхно, волонтер

- У ті дні хлопці телефонували нам і просили зробити хоч що-небудь. Ми приходили під Міністерство оборони і просили дати допомогу бійцям, підтягнути туди техніку. Великий "герой" Семенченко казав, що ми провокатори. А в міністерстві нам казали мовчати, що буцімто потрібен режим тиші і що до бійців вже пішла допомога. Але насправді ніякої допомоги не було. Це була брехня.

Поділитись

Коментарі

Вгору