Іван Семененко - начальник групи піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спецпризначення в Умані, який із перших місяців повномасштабної війни працює на деокупованих територіях. Разом із підлеглими він розміновує населені пункти, інфраструктуру та приватні домоволодіння, щодня ризикуючи життям заради безпеки мирних жителів.
Іван каже, що з дитинства хотів бути пожежним-рятувальником.
Йому було 14 років, коли на Донеччину прийшла війна, коли рідний Торецьк окупувала російська навала. Тоді Збройні сили України звільнили місто і на деокупованих територіях почали працювати сапери ДСНС. 15-річний Іван бачив, як працюють піротехніки, повертаючи людям безпеку, і вирішив, що саме цей фах стане справою його життя.
Повномасштабну війну Семененко зустрів у Харкові. Він якраз навчався у Національному університеті цивільного захисту України. Достроковий випуск і призначення на посаду в Аварійно-рятувальний загін спецпризначення на Черкащині. Восени 2022-го - перша ротація в деокупований Ізюм на Харківщині.
“Думаю, це була найскладніша моя ротація, бо все було вперше і для мене, і для моїх колег. Ми розміновували населені пункти, інфраструктуру, дороги, поля, ЛЕПи, газові підводи — загалом все! У перший наш робочий день надійшло повідомлення, що цивільна машина підірвалася в полі на протитанковій міні, загинуло троє людей. Ми розчищали дорогу до тієї машини, щоб поліція могла під'їхати. Трагічних випадків багато. Води не було і люди ходили її набирати до Сіверського Донця. Ходили також в ліс по дрова. А на шляху багато ворожих пасток”, - розповідає сапер.
“Ворог заміновував все, навіть приватні будинки. У селищі Велика Олександрівка на Херсонщині люди виїхали через окупацію. А коли населений пункт було звільнено, вони зателефонували сусідці і попросили подивитись, чи все в порядку з їхнім домом. Сусідка відчинила двері, а там була розтяжка і вона отримала травми. Тоді ми обстежили цей будинок та прилеглу територію і люди таки змогли повернутися додому”, - продовжує він.
“На Миколаївщині також безліч боєприпасів. Виїжджаємо ми по заявці, працюємо, вже приходить друга, за нею третя...” - каже Іван.
Довгі виснажливі відрядження і небезпека, що чатує на кожному кроці. Але Семененко про свій вибір анітрохи не шкодує. Каже все так, як він собі й уявляв. От тільки дружина Анастасія завжди переживає і дуже хвилюється. Натомість він завжди каже їй: “Я повернусь!”.
“Звісно, нам теж буває страшно. Але ж це наша робота. Якщо не ми, то хто? А страх допомагає повернутись живим. Ще викладач в університеті вчив мене, що ніколи не треба думати, що ти вищий за снаряди. Навпаки — ти повинен їх боятися, щоб не переоцінити свої можливості. Кожен боєприпас — це загроза. Як начальник групи, я приймаю рішення, я несу відповідальність не тільки за своє життя, а й особового складу. Спочатку було дуже важко усвідомлювати цю відповідальність. З часом я звик і головне, що ми всі настільки спрацювалися, що робота йде легко і злагоджено”, - наголошує піротехнік.
За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
